(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об’єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне сільськогосподарське підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності двох або більше осіб. Отже, унітарним є, наприклад, фермерське господарство, створене одним громадянином, а корпоративним-фермерське господарство, засноване кількома громадянами.
Найпоширенішою є також класифікація суб’єктів аграрного господарювання залежно від їх організаційно-правових форм. За цим критерієм їх поділяють на сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства. Однак наявність в аграрному секторі економіки таких суб’єктів господарювання, як державні та приватні сільськогосподарські підприємства зумовлює потребу окремого визначення поняття «сільськогосподарське підприємство».
Отже, сільськогосподарські підприємства є самостійними суб’єктами господарювання, створене компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систематичним здійсненням виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в аграрному секторі економіки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Основними кваліфікуючими ознаками сільськогосподарських кооперативів є:
- недержавна форма власності;
- відносини членства;
- управлінські функції здійснюються членами кооперативами за принципом: «один член-один голос»;
- особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;
- об’єднання членами своїх майнових пайових внесків;
- наявність інституту кооперативних витрат і виплат на паї.
До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать: колективні сільськогосподарські підприємства, фермерське господарства, їх об’єднання.
Порівняно з сільськогосподарськими кооперативами особливість фермерських господарств полягає у таких головних ознаках:
- членство засноване виключно на родинних та сімейних зв’язках ;
- спільна сумісна власність членів господарства на його майно;
- можливість створення господарства однією особою;
- право створення такого господарства має виключно дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, має відповідну кваліфікацію та пройшов конкурсний відбір.
Господарськими товариствами є підприємства та інші суб’єкти господарювання, створенні юридичними та громадянами шляхом об’єднання їх майна та участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері сільськогосподарського виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого та відкритого типів і товариства з обмеженою відповідальністю.
Основними кваліфікуючими ознаками господарських товариств є:
- недержавна або державна форми власності;
- відносини участі;
- обов’язкове об’єднання учасників своїх капіталів;
- необов’язковість особистої трудової участі акціонерів у діяльності господарського товариства;
- управління і контроль, який здійснюють учасники, залежить від розміру їх частки статутному фонді товариства;
- наявність інституту права на дивіденди.
ГК дає класифікацію підприємств за таким критерієм, як кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік.
Малими (залежно від форми власності) є сільськогосподарські підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими сільськогосподарськими підприємствами є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує 1 тис. осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік перевищує суму еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі ці підприємства вважаються малими.
2.Особливості правового статусу суб’єктів аграрних відносин.
Всі суб’єкти аграрного господарювання із статусом юридичної особи мають відокремлене майно, яке знаходиться на самостійному балансі, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов’язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, мати обов’язки , бути позивачами та відповідачами в суді. Засновники недержавних сільськогосподарських підприємств мають відповідні прав та обов’язки щодо майна таких підприємств. На відміну від них, засновники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств є власниками їх майна.
Суб’єкти аграрного господарювання мають загальну цивільну правосуб’єктність. Тобто вони можуть мати цивільні права та нести цивільні обов’язки з метою здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом. Виняток становлять державні та комунальні унітарні сільськогосподарські підприємства, які мають не загальну, а спеціальну правосуб’єктність , встановлену чинним законодавством. Правосуб’єктність сільськогосподарських підприємств виникає з моменту їх державної реєстрації, а припинення з моменту їх ліквідації.
Провідні вчені-юристи зазначають, що всі суб’єкти аграрного господарювання, незалежно від їх організаційно-правової форми, є носіями комплексної правосуб’єктності, яка полягає в тому, що вони є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно - управлінських(адміністративних), фінансових та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманітні, мають індивідуальну визначеність для кожної конкретної організації, яка зумовлюється не тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих видів сільськогосподарських юридичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов’язаної з використанням землі як основного засобу виробництва, а також рослин і тварин, тобто природного і біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно-кліматичних умов.
Діяльність суб’єктів аграрного господарювання спрямована на задоволення матеріальних, духовних та інших соціальних потреб їхніх членів або учасників. Головна мета такої діяльності, як правило – отримання