Слід зазначити, що продовольча, а отже і економічна безпека держави безпосередньо залежить від ефективності та якості господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. Тому існує потреба в особливому державному регулюванні сільського господарства, яке в сучасних умовах здійснюється переважно економічними методами. Серед них можна назвати ціноутворення, пільгове кредитування, оподаткування, страхування, державні закупівлі, державні заставні операції, економічні санкції, методи встановлення гарантованих фіксованих цін, заставних ставок, державних закупівельних цін. Наприклад, державне регулювання ціноутворення на сільськогосподарську товарну продукцію передбачає застосування таких спеціальних методів регулювання цін, як товарні інтервенції на вільних товарних ринках (джерелом таких інтервенцій є державні продовольчі резерви), регулювання експортно-імпортних операцій з сільськогосподарською продукцією.

Особливості правового статусу суб’єктів аграрного господарювання виявляється також і в договірних правовідносинах. Так договірні відносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і державою у сфері реалізації сільськогосподарської продукції для державних потреб регулюються спеціальними нормативними актами та особливим видом договору – договором контрактації сільськогосподарської продукції. Відповідно до ЦК Ст..713 ЦК. цей договір має ознаки не властиві звичайним договорам купівлі-продажу або поставки. Крім того, чинний ЦК передбачає контрактацію лише сільськогосподарської продукції, що ставить суб’єктів аграрного господарювання в особливе становище порівняно з іншими товаровиробниками.

Усі суб’єкти аграрного господарювання використовують землі сільськогосподарського призначення та інші природні ресурси. Тому їх статус формується також з урахуванням прав і обов’язків, притаманних виключно землевласникам і землекористувачам (користувачам природних ресурсів).

Правосуб’єктність сільськогосподарських підприємств має певні особливості в сфері трудових відносин, а виробництво сільськогосподарської продукції – сезонний характер і безпосередньо залежить від природно-кліматичних умов, в яких здійснюється господарювання.

3. Загальні засади створення та ліквідації суб’єктів аграрних відносин.

Суб’єкт аграрного господарювання може бути створений за рішенням власника(власників) майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій громадян шляхом заснування нового, реорганізації(злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого суб’єкта господарювання. Вони можуть утворюватися також шляхом примусового поділу діючого суб’єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Створення суб’єкта аграрного господарювання здійснюється на підставі установчих документів, які розробляються і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо чинним законодавством не встановлений інший порядок їх затвердження. Суб’єкт господарювання створений однією особою (наприклад, фермерське господарство), діє на підставі статуту затвердженого цією особою.

Установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках передбачених чинним законодавством, статут. В установчих документах мають бути зазначені найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законодавством.

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації.

Статут суб’єкта господарювання має містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету та предмет діяльності,розмір та порядок утворення статутного та інших капіталів, порядок розподілу прибутків та збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положення визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб’єктами.

Суб’єкт аграрного господарювання вважається створеним з дня його державної реєстрації. Виняток становлять лише особисті селянські господарства, які не є суб’єктами підприємницької діяльності й підлягають державному обліку тільки за місцем їх розташування. Момент створення селянського господарства не визначений чинним законодавством.

Порушення встановленого законодавством порядку створення сільськогосподарського підприємства або невідповідність його установчих документів закону є підставою для відмови в державній реєстрації. Важливою гарантією прав засновників сільськогосподарського підприємства є недопустимість відмови в державній реєстрації такого підприємства з інших мотивів, зокрема, з приводу недоцільності. Відмова в державній реєстрації суб’єкта аграрного підприємництва, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

Діяльність незареєстрованого суб’єкта аграрного господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку.

Перереєстрація сільськогосподарського підприємства провадиться в разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб’єкт, або організаційної форми господарювання, або його найменування і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб’єкта аграрного господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність сільськогосподарського підприємства і є підставою для здійснення заходів щодо його ліквідації. Підприємство вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис робиться після затвердження ліквідаційного балансу.

Припинення діяльності сільськогосподарського підприємства здійснюється переданням всього майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або внаслідок ліквідації.

Після злиття суб’єктів аграрного