Залежно від організаційно-правової форми приватні, недержавні аграрні підприємці – юридичні особи мають певні принципові відмінності, які дають підставу розмежувати їх на дві групи: кооперативного і корпоративного типів.

Аналіз економічних чинників, правомочностей аграрних приватних підприємців кооперативного і корпоративного типів дає можливість розмежувати їх, дати їхні правові обриси.

Так, аграрні приватні зі статусом юридичної особи підприємці кооперативного типу – це юридичні особи, засновані на недержавній формі власності, членстві, особистій трудовій участі членів суб’єктів підприємництва кооперативного типу, можливому об’єднанні майна – власності цих членів – для спільного ведення статутної діяльності з виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, їх переробки, реалізації з метою отримання прибутку. На відміну від них, аграрні зі статусом юридичної особи приватні підприємці корпоративного типу – це приватні агрогосподарські товариства, у яких громадяни на підставі установчого договору виступають як засновники, а після реєстрації господарського товариства – учасники-інвестори останніх; це товариства, діяльність яких поряд зі статутною націлена на задоволення інтересів виключно своїх інвесторів.

Особливість правосуб’єктності аграрних приватних підприємств кооперативного типу полягає в тому, що в них має місце об’єднання насамперед робочої сили, а не капіталу.

З цієї суті приватної юридичної особи кооперативного типу випливає, що таке підприємство має бути власником свого майна і що тільки при виході з нього громадянин саме як член цього підприємства, кооперативу набуває права на одержання своєї частки зі спільної часткової власності.

Особливість правосуб’єктності аграрних приватних підприємців кооперативного типу дістає свій прояв у здійсненні членами цих підприємств управління і контролю за діяльністю цих підприємців. Так, вищим органом самоврядування в цих аграрних суб’єктах підприємництва є загальні збори членів цих підприємств, які мають скликатися не рідше ніж чотири рази на рік. За вимогою третини членів або ревізійної комісії можуть скликатися і позачергові збори. Збори правомочні вирішувати питання, коли на них присутні не менше половини членів. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на зборах.

Щодо самоврядування особливість їхньої правосуб’єктності виявляється у використанні принципу «один член – один голос» і відповідно – «один уповноважений – один голос» - здійснення управління вищим органом самоврядування в демократичній формі.

Особливість правосуб’єктності аграрних підприємців кооперативного типу дістає свій прояв у методах державного керівництва ними. Так, державні органи управління в межах своїх повноважень застосовують не імперативно-владні методи, а методи рекомендацій, порад, заснованих на нормах аграрного права. Обов’язкові приписи застосовуються лише у сфері техніки безпеки, виробничої санітарії, ветеринарії, захисту рослин тощо, тобто держава застосовує імперативно-владні методи лише там, де необхідним є захист робочої сили та споживачів. З переходом до ринкових відносин держава більше схиляється до застосування економічних методів впливу на аграрних підприємців.

Відмінною рисою правосуб’єктності аграрних підприємців кооперативного типу є реальна можливість впливу членів як співвласника даної єдиної власності на окремого члена суб’єкта підприємництва кооперативного типу, зокрема через застосування до нього заходів заохочення і стягнення, передбачених статутом. До компетенції вищого органу самоврядування входить такий крайній захід дисциплінарного стягнення, як виключення з членів підприємств кооперативного типу.

Деякі відмінності в правосуб’єктності порівняно з підприємствами кооперативного типу мають приватні суб’єкти підприємницької діяльності –юридичні особи корпоративного типу.

Так, аграрні приватні зі статусом юридичної особи підприємці корпоративного типу – це юридичні особи, засновані на недержавній формі власності, особистій майновій участі селян, інших фізичних та юридичних осіб у статутному фонді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальність для ведення статутної діяльності з виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, їх переробки, реалізації з метою одержання прибутку. Узагальнений досвід України та інших країн свідчить, що найпридатнішим для аграрного підприємництва є акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю.

Акціонерне товариство – це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а товариство з обмеженою відповідальністю – це також товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Акціонери товариства несуть відповідальність у межах їхніх акцій. У випадках, передбачених установчими документами, акціонери, які неповністю сплатили акції (вклади), відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Принциповою особливістю правосуб’єктності цієї групи аграрних підприємців є насамперед те, що ці товариства є об’єднанням капіталу, а не особистої трудової участі; робота учасників у них не є обов’язковою, а може мати місце на підставі трудового договору як додаткове стимулювання підвищення ефективності використання капіталу.

У суб’єктах корпоративного типу об’єднання капіталу у вигляді майна в натурі, грошових коштів, майнових і немайнових прав у статутний фонд товариства має визначне значення. В аграрному господарському товаристві селян виступає як інвестор-учасник(акціонер). Тому участь у статутному фонді, а неособиста трудова участь селянина в товаристві є визначальною в окресленні прав їхніх учасників.

Особливість правосуб’єктності господарських товариств полягає у способах їх заснування, а також у видах майнових взаємин між учасниками з самим товариством. На відміну від суб’єктів агробізнесу кооперативного типу, аграрні господарські товариства засновуються приватними особами шляхом укладення установчого договору, потім – прийняття статуту та державної реєстрації явочно-нормативним способом цих господарських товариств.

Участь селян у