Реферат

Криміналістична ідентифікація та діагностика

План

Зміст поняття "криміналістична ідентифікація" та основні етапи розвитку цієї криміналістичної теорії

Основи криміналістичної теорії ідентифікації

"Ідентифікаційна ознака" та її криміналістичне значення

Характеристика об'єктів криміналістичної ідентифікації

Поняття криміналістичної діагностики

Види криміналістичної ідентифікації та діагностики

Форми криміналістичної ідентифікації та діагностики

Зміст поняття "криміналістична ідентифікація" та основні етапи розвитку цієї криміналістичної теорії

Термін "ідентифікація" походить від латинського слова "identificare", що означає ототожнювати. У криміналістиці він використовується у трьох значеннях. Ним визначають: мету і результат дослідження матеріальних об'єктів, процес дослідження і метод пізнання, що є найважливішою частиною загальної теорії криміналістики.

Криміналістична ідентифікація має на меті встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину. Отже, ідентифікація - це процес встановлення конкретного матеріального об'єкта шляхом його виокремлення із заданої сукупності об'єктів за неповторним комплексом ознак, які відображені за обставин, пов'язаних зі злочином.

Теорія криміналістичної ідентифікації вважається однією з найбільш розроблених окремих криміналістичних теорій. З моменту формулювання С. М. Потаповим у 1940 р. її основних положень і до сьогоднішнього часу ця теорія займає одне з провідних місць у криміналістичних наукових дослідженнях.

Вона стала першою окремою криміналістичною теорією, яка виступала не як сума окремих теоретичних розробок, а як систематизоване знання, як упорядкована система понять.

У криміналістичній літературі існують різні думки щодо етапів розвитку теорії криміналістичної ідентифікації. Так, Р. С Бєлкін виділяв три етапи. Перший - з 1940 до 1950 pp. - етап формування загальних основ теорії, П вихідних положень та принципів. Другий - з початку 50-х до кінця 60-х pp. - етап формування на базі загальних положень теорії криміналістичної ідентифікації судово-трасологічної, судово-графічної тощо. Третій - з початку 70-х pp. до цього часу - характеризується як переглядом, уточненням і доповненням окремих загальних положень теорії криміналістичної ідентифікації, так і продовженням дослідження її окремих положень, спробами розширити коло об'єктів ідентифікації, розглядом можливостей застосування нових методів ідентифікації, вивченням її інформаційного, доказового і логічного аспектів, початком математизації та кібернетизації процесів ідентифікації.

Загальні принципи теорії ідентифікації розробив С. М. Потапов, який поділив об'єкти на ті, які ідентифікуються, тобто ототожнюються, та ідентифікуючі, тобто ті, за допомогою яких ототожнюють, і називав це основним принципом криміналістичної ідентифікації. На думку С. М. Потапова, саме цей принцип є первинною основою для вирішення питання про те, в яких випадках ідентифікація може дати позитивні результати: у разі здійснення її безпосередньо слідчим або судом; за допомогою реєстраційних методів або шляхом експертизи.

Важливий внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації зробили А. І. Вінберг, В. Я. Колдін, В. С Мітрічев, М. В. Сал-тевський, Т. А. Седова, М. Я. Сегай, М. В. Терзієв, Б. І. Шевченко.

Основи криміналістичної теорії ідентифікації

У теорії криміналістичної ідентифікації необхідно виокремлювати її філософську, природно-наукову і правову основи.

Філософську основу криміналістичної ідентифікації становлять положення діалектичної теорії пізнання, зокрема, теорія відображення, і особливо-поняття діалектичної тотожності. Вона виходить з того, що всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку. Взаємодіючи одне з одним, вони відображують свої властивості (ознаки) одне в одному. У різні періоди часу, в різному стані і відображенні кожний об'єкт залишається тотожним тільки самому собі, який відрізняється від будь-якого іншого. Кожний об'єкт характеризується відповідною сукупністю ознак, які й створюють можливість його ототожнення внаслідок відображення ознак, що індивідуалізують об'єкт у його слідах та інших матеріальних чи ідеальних відображеннях.

Природно-науковою основою криміналістичної ідентифікації є ті галузі науки і техніки, досягнення яких використовуються для науково обґрунтованих методів ідентифікаційних досліджень і технічних засобів, які застосовуються під час проведення досліджень. Ступінь вдосконалення цих методів і, відповідно, практичні можливості встановлення тотожності залежать від рівня розвитку тих галузей науки і техніки, на досягненнях яких вони засновані.

Правовою основою криміналістичної ідентифікації є правові норми, які регулюють діяльність суб'єктів ідентифікаційного процесу. Правова природа криміналістичної ідентифікації та специфіка завдань, які вирішуються за її допомогою, зумовлюють ті риси, сукупність яких відрізняє її від ідентифікації в інших галузях науки і практики. Ідентифікація є криміналістичною, якщо факт тотожності, що встановлюється, має значенн для попередження, розслідування і розкриття злочинів. На відміну від ідентифікації в інших науках, у криміналістиці факт тотожності або її відсутності встановлюється з обов'язковим дотриманням кримінально-процесуальних норм.

"Ідентифікаційна ознака" та її криміналістичне значення

Ознака є виразом властивостей предмета, його прикметою, здатною характеризувати об'єкт. Для того, щоб ознаку можнг було використовувати як ідентифікаційну, вона має відповідати таким умовам. По-перше, ознака повинна найбільш повно відображати ідентифікаційні властивості предмета, бути відмінною від середніх величин і норм. По-друге, важливою умовою є виразність ознаки, її здатність до постійного стабільного відображення. По-третє, ідентифікаційні ознаки повинні мати властивість стійкості (відносну незмінність).

Ідентифікаційні ознаки поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки притаманні однорідним об'єктам, тобто виражають найбільш загальні риси, властиві групі об'єктів (наприклад, високий зріст, округла форма обличчя тощо). Окремими ознаками називають такі, які дають змогу виокремити об'єкт із групи однорідних. Окремими ознаками зазвичай виступають деталі об'єкта. Але сама по собі окрема ознака ще не є достатньою підставою для ідентифікації об'єкта. Це можливо зробити лише на основі індивідуальної сукупності окремих і загальних ознак.

У процесі криміналістичної ідентифікації порівнюються сукупності ідентифікаційних ознак. На першій стадії за загальними ознаками встановлюється належність об'єктів, що порівнюються, до одного виду (групи), тобто встановлюється їх групова належність. Якщо особа, яка здійснює ідентифікацію, не встановлює достатньої кількості індивідуальних ознак, тоді процес ідентифікації завершується. За наявності достатніх для індивідуалізації об'єкта ознак може бути доведено тотожність об'єкта і встановлена індивідуально-конкретна тотожність. Тотожність вважається встановленою, якщо із заданої сукупності матеріальних об'єктів був виділений єдиний, який відрізняється від інших індивідуальним комплексом ознак. Схожість об'єктів за тими чи тими ознаками ще не означає їх тотожності. Наприклад, чорнило, яким був виконаний рукописний текст у документі, і чорнило, що міститься у пляшечці, вилученій у підозрюваного, можуть бути одного сорту і мати однаковий хімічний склад. З погляду хімії вони ідентичні, а з позиції криміналістики в цьому випадку можна говорити лише про загальну групову належність. Якщо ж у процесі експлуатації пляшечки з чорнилом У нього будуть внесені такі добавки (зміни), які зумовили індивідуальний хімічний склад, то в такому випадку можна буде встановити тотожність конкретного чорнила як елемента матеріальної обстановки злочину.

Характеристика об'єктів криміналістичної ідентифікації

Об'єкти ідентифікації поділяються на ті, що ідентифікуються, та ті, за допомогою яких проводять ідентифікацію.

Об'єктом, що ідентифікується (тим, якого ототожнюють) називають об'єкт, встановлення тотожності якого є завданням ідентифікації. З огляду на те, що в більшості випадків він не відомий, його ще називають об'єктом, що розшукується. Об'єкти, які ідентифікуються, найчастіше трапляються у кримінальних справах як речові докази.

Об'єктом, за допомогою якого проводять ідентифікацію (ототожнюють), називають такий об'єкт, в якому поряд із загальними відобразились і ознаки, що індивідуалізують об'єкт, який розшукується. Такі об'єкти - це здебільшого зразки для порівняльного дослідження, які мають такі якості, як безсумнівність походження від конкретного об'єкта, наявність ознак, що дають змогу порівнювати їх з об'єктами, що ідентифікуються. Ідентифікуючим може виступати смисловий образ об'єкта, зафіксований у пам'яті суб'єкта ідентифікації, що слугує передумовою для проведення такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання.

Задана сукупність об'єктів - це така множинність об'єктів, що перевіряються, серед яких неодмінно є об'єкт, який розшукується, та з яких він повинен бути виокремлений. Ця сукупність задається (визначається) обставинами справи, умовами відображення об'єкта, що розшукується, і його загаль-! ними (груповими) характеристиками. Неправильне визначення сукупності об'єктів, які перевіряються, призводить до того, що в заданій сукупності буде відсутнім об'єкт, який розшукується, це й робить ідентифікацію безглуздою.

Процес виділення об'єкта, що розшукується, - це процес поступового звуження заданої сукупності об'єктів, які перевіряються за ідентифікаційними ознаками, до того часу, поки не залишиться єдиний об'єкт, який власне і розшукується.

Виокремити об'єкт, котрий ідентифікується, із множини тих, що перевіряються, можливо лише за стійкими особливостями, які не зазнають суттєвих змін із моменту відображення до початку ідентифікаційного дослідження. Цей проміжок часу називається ідентифікаційним періодом.

Ідентифікаційний період характеризує час, протягом якого об'єкт зберігає ознаки, що його індивідуалізують. Після їх зміни (наприклад, зношування підошви взуття від моменту здійснення злочину до його вилучення й дослідження) ідентифікація стає неможливою.

Якщо тотожність встановити неможливо через наявність збіжних ознак у декількох різних об'єктів або об'єкти, що порівнюються, однакові за складом, фізичною структурою чи способом виготовлення, то обмежуються визначенням групової належності. Тобто належності об'єкта, що ототожнюється, до відповідного роду, виду або групи (сорт клею, розлив чорнила, партія паперу тощо).

Визначення групової належності є одним із етапів ідентифікації, але може виступати і як самостійне завдання дослідження (наприклад, під час встановлення складу та призначення вилученої речовини).

Поняття криміналістичної діагностики

Теорія криміналістичної діагностики належать до тих окремих криміналістичних теорій,