Реферат

Історичні етапи становлення і розвитку науки криміналістики та криміналістичних підрозділів

План

Основні етапи становлення і розвитку науки криміналістики

Шляхи становлення криміналістичних закладів

Основні етапи становлення і розвитку науки криміналістики

Як наука, що створила й обґрунтувала наукові методи розкриття злочинів, криміналістика виникла в останній чверті XIX ст.

У різних країнах у різні епохи поступово створювались окре-М| Державні органи, на які покладались обов'язки розслідування злочинів. У Росії, а в її складі й в Україні, як і у інших країнг на той час, становленню та розвиткові криміналістики сприяв розвиток кримінально-процесуальної науки, в надрах якої роз вивалося криміналістичне зерно. Окремі рекомендації щодо розі слідування злочинів спочатку траплялись у різних джерела* присвячених кримінальному та цивільному судочинству, у практичних рекомендаціях, керівництвах і порадах, інструкція* для слідчих та чинів поліції.

Так, у 1838-1841 pp. у Німеччині, Франкфурті, було видане двотомну працю Л. Ягеманна "Керівництво із судового розслідування", перший том якого присвячено теорії розслідування а другий том містить 344-и докладно описаних прикладів із практики та поради з проведення розслідування, які мають суто криміналістичну спрямованість.

У 1841 р. Я. Баришев видав змістовну працю "Основана уголовного судопроизводства с применением к российскому уголовному судопроизводству". У ній автор детально розглянув питання тактики проведення окремих слідчих дій, зокремг обшуку, допиту обвинуваченого, огляду місця скоєння злочину і його слідів тощо.

Подібні криміналістичні рекомендації містяться і в деяких інши> процесуальних джерелах, наприклад, виданих у 1850 р| Є. Колоколовим "Правилах и формах о производстве следствий, составленных по Своду законов".

Кінець XIX ст. знаменував небувале промислове зростання, розвиток різних галузей науки і впровадження наукових результатів у виробництво, професіоналізацію деяких видів діяльності. Водночас, набула розвитку та своєї професіоналізації і злочинність, боротися з якою, спираючись лише на здоровий глуз та попередній практичний досвід, стало неможливо. Назріла гальна потреба у консолідації набутих знань із питань виявлення та розслідування злочинів у єдину систему. Таке складне завдання взяла на себе нова наука - криміналістика.

Своє початкове вираження молода наука набула у працях цілої когорти передових поліцейських і судових чиновників,' деяких учених, чиї знання стали у пригоді слідчій та судовій практиці.

На першому напрямку переважно розроблялися питання антропометрії, дактилоскопії, описування зовнішніх ознак людини, фотографії, яка відразу ж після її винайдення була поставлена на службу поліції.

Одним із представників цього напрямку був А. Бертільйон. Йому належить розробка методу антропометричної реєстрації ототожнення злочинців, розробка методів сигналетичної і метричної фотозйомки на місці події, ідея "словесного портрета". Паралельно з бертільйонажем розроблялися методи дактилоскопічної реєстрації злочинців за відбитками пальців рук. Розвиток дактилоскопії пов'язується з іменем В. Гершеля. Першою публікацією з дактилоскопії стала стаття шотландського лікаря Г. Фолдса в англійському журналі "Природа" за 1880 р., в якій він описав феномен пальцевих відбитків, що полягав у їх незмінності протягом всього життя людини. Ф. Гальтон у 1892 р. запропонував поділити папілярні узори на три основні типи. У подальшому систему дактилоскопічної реєстрації злочинців удосконалювали інші криміналісти, зокрема, Е. Генрі, який виділив чотири типи узорів.

Другий напрямок пов'язаний з розробкою методів виявлення і дослідження так званих "німих свідків" - речових доказів. Загальновизнаним творцем і розробником самостійної галузі криміналістичної техніки - судової фотографії вважають Є. Ф. Буринського. Своє перше криміналістичне дослідження документів він провів у 1889 році, коли наочно довів у судовому засіданні можливість використання фотографічних методів із метою виявлення підробки підпису й відновлення змісту залитого тексту.

Третій напрямок розвитку криміналістики - це розроблення, узагальнення та систематизація засобів і методів збирання доказів, організація і планування розслідування.

Із початком розробки цього напрямку пов'язують, насамперед, ім'я Ганса Гроса (1847-1915). Він, власне кажучи, і ввів До загального наукового вжитку й практики термін "криміналі-™ка , яким у багатьох країнах стали називати окрему галузь юРидичної науки.

Найбільш відомою і фундаментальною є його праця, видана 92 p., "Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії і поліції", в якій було систематизовано всі відомі на той час засоби й прийоми роботи з доказами, розроблені оригінальні ре-комендації з виявлення, вилучення і дослідження слідів та речових доказів.

Дещо пізніше, в 1900 р., Г. Грос опублікував у журналі Міністерства юстиції статтю "Що таке криміналістика?". У цій стати він вперше заявив про зародження нової самостійної науки "пра реальну сторону явищ, які становлять зміст кримінального права". Загальним змістом цієї нової науки Г. Грос назвав вчення про виявлення й використання речових доказів і правила робої ти зі слідами, вивчення окремих видів злочинів, а також питань, що стосуються побуту злочинців.

Варто зазначити, що вагомий внесок у розвиток цієї науки на-] лежить відомим вченим, наукові інтереси й практика яких були дещо за межами криміналістики. Наприклад, видатний хімік Д. І Менделєєв провів низку криміналістичних досліджень з метою пошуку засобів попередження підробки в чеках й інших цінних паперах, способів, що унеможливлювали знищення штемпелів на поштових і гербових марках. Хімік-органік О, М. Бутлеров доен ліджував можливості самозагорання борошна, нафти і нафтопродуктів та питання, що пов'язані з розслідуванням пожеж. Великий] хірург М. І. Пирогов справедливо вважається одним із засновників цілого розділу криміналістичної техніки - судової балістики.) Відомий вчений-фізик, винахідник радіо-О. С Попов досліджував можливості виявлення за допомогою рентгенівських променіві куль і шроту в тілі людини та провіз перші у Росії криміналістичні рентгенологічні дослідження.

Для початкового етапу становлення криміналістики характерним був погляд на неї як на науку технічну, природно-технічну, прикладну, а не юридичну. Подібну думку до початку 30-х рр-поділяли відомі криміналісти: В. І. Громов, П. П. Міхєєв.і В. М. Натансон, І. М. Якімовта інші.

Уплив таких поглядів частково подолали в середині 30-х рр-з виданням у 1935 р. першого колективного радянського підруч-. ника з криміналістики для юридичних навчальних закладів. Із цього часу почали говорити про криміналістику як юридичну науку, про способи застосування даних різних наук для розслідування злочинів; про найкращі прийоми проведення слідчипій і найбільш доцільну послідовність їх проведення; систему й планування процесу розслідування; про специфічні прийоми розслідування окремих видів злочинів. У результаті бурхливої дискусії, яка розгорнулась у криміналістичній літературі в 1952-1955 pp., взяла гору думка про юридичну природу криміналістики, що й чітко визначило місце цієї науки в системі юридичних наукових дисциплін.

Уже з цього часу було змінено погляд на систему криміналістики, в якій почали виокремлювати три розділи - криміналістична техніка, криміналістична тактика, методика розслідування окремих видів злочинів.

Шляхи становлення криміналістичних закладів

Важливу роль для становлення й розвитку криміналістики на всіх її етапах мали криміналістичні заклади, що створювалися при державних органах, які здійснювали боротьбу зі злочинністю, та криміналістичні підрозділи окремих правоохоронних органів.

Першими криміналістичними закладами вважають бюро ідентифікації, які створювалися в окремих європейських державах в останній чверті XIX ст. за прикладом паризького бюро Берт-ільйона при поліцейських префектурах.

У Росії першим криміналістичним експертним закладом стала створена в 1889 р. Є. Ф. Буринським судово-фотографічна лабораторія при Петербурзькому окружному суді. В1892 р. було створено першу державну судово-фотографічну лабораторію при прокуророві Санкт-Петербурзької судової палати, яка почала працювати з січня 1893 р.

На зміну цій лабораторії за законом Державної думи в 1912 р. було створено кабінет науково-судової експертизи при прокуророві Санкт-Петербурзької судової палати. У 1913-1914 pp. такі >к за структурою та завданнями кабінети були створені в Москві, иєві, Одесі. При Сискних відділеннях поліції створювалися фото-фафічні лабораторії і дактилоскопічні бюро. Відразу ж після овтневої революції петербурзький і московський кабінети науково-судової експертизи, фотографічні лабораторії та дактилопічні бюро, як і всі поліцейські органи царського режиму, Експертна служба МВС України включає такі підрозділи: Дер. жавний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС, як головна відомча судово-експертна установа; науково, дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при голов-них управліннях МВС в Криму, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях, м. Севастополі й на транспорті.

У Службі безпеки України експертні підрозділи входять до складу Експертно-криміналістичної служби при Науково-техніч» ному управлінні СБ України. Також функціонують експертні підрозі діли, що створені у інших відомствах (Збройних Силах України! Державній митній Службі, податковій міліції) і на які може бути покладено завдання щодо проведення окремих видів судовий експертиз. Так, наприклад, наказом Адміністрації Державної пр« кордонної служби України від 20 березня 2004 р. з метою судово] експертного та техніко-криміналістичного забезпечення діяльності органів ДПС України створено Центральну лабораторій] криміналістичних досліджень паспортних документів.