Сьогодні є можливим вирішення питань про досліджеЛ складу потожирової речовини, яка утворює відбиток у поєднана з запахом. Вони, вочевидь, можуть вирішити проблеми у випадках, коли мова йде про сліди, що непридатні для власне дактилоскопічної ідентифікації. Встановлено, що сам потожи-ровий склад сліду несе великий обсяг інформації про особу: характер спожитої їжі та прийняті ліки, психічний стан людини, її антропологічну належність тощо. Сучасний рівень розвитку науки дає можливість визначити видову і групову належність потожирової речовини, за її складом диференціювати чоловіків та жінок, встановити приблизний вік особи.

Властивості папілярних узорів і їх криміналістичне значення

Шкіра людини на внутрішній поверхні кисті складається з двох шарів: зовнішнього - епідермісу і внутрішнього - дерми. Протоки потових залоз, які проходять через внутрішній шар шкіри, на зовнішній стороні утворюють пори. Ці протоки ніби трохи піднімають зовнішній шар шкіри, утворюючи лінійні потовщення - папілярні лінії. Заглибини між папілярними лініями називаються борозенками. Уся сукупність папілярних ліній утворює цілісний складний узор.

Папілярні лінії, що складають узор, мають властивості, які покладені в основу дактилоскопічного ототожнення особи. Ними є: індивідуальність, стійкість і відновлюваність.

Індивідуальність папілярних узорів означає, що в кожному окремо взятому узорі є велика кількість чітко виражених ознак побудови папілярних ліній, які в сукупності неповторні в інших узорах. Це означає, що точно однакових узорів немає і не може бути не тільки у двох осіб, але й в однієї людини на різних руках чи пальцях.

Стійкість. Не тільки структура папілярних узорів нігтьових фаланг пальців рук, але й загалом морфологія внутрішньої поверхні кисті, виникнувши в період ембріонального розвитку, не змінюються протягом усього життя, а лише збільшуються залежно від віку та умов праці. Після смерті людини папілярні Узори зберігаються до повного розкладу м'яких тканин тіла.

Із цими дуже важливими властивостями папілярних узорів по-в язана ще одна, яка в результаті зумовлює використання папілярних узорів для розкриття злочинів, а саме - їх відновлюваність. Якщо механічні пошкодження на кисті руки не вплива ють на внутрішній шар (дерму), то через деякий час папілярі узори поновлюються. Якщо ж внутрішній шар пошкодженії! то в місцях пошкодження виникають рубці і шрами, які теж індиєі дуальні та стійкі, а тому можуть використовуватися для ідентися кації особи. В історії криміналістики були випадки, коли злочинці намагаючись ускладнити можливість використання папілярний узорів для встановлення особи, зрізали верхній шар шкірі або тертям робили її гладкою, щоб вона не відображала узорія Але ж і повна відсутність папілярних узорів також робить відбитс| долоні конкретної особи індивідуальним.

Процес виникнення відображень папілярних узорів має необі хідний, стійкий і загальний характер, що повторюється. Основні закономірність цього процесу полягає в контактній взаємодії об'єи та (шкіра долоні людини), що утворює сліди, і поверхні матері ального тіла (предмети, на яких залишаються відбитки), кота сприймають сліди.

Механізм утворення пальцевих відбитків

Взаємодія поверхні долоні руки з елементами матеріаль] ного середовища місця події зумовлює появу змін на сприй] маючих об'єктах у вигляді нашарування слідоутворюючої реї човини. На шкірі поверхні долоні рук людини немає жировим залоз, але саме на руках утворюються потожирові речовини] Руки людини практично завжди забруднені внаслідок торкан] ня ними частин тіла (обличчя, волосся, вушних раковин тощо)! на яких шкіра постійно покрита жиром, що виділяється з жи-І рових залоз. Цей жир, потрапляючи на руки, змішується з потом, внаслідок чого і утворюється потожирова речовина. Сама потожирова речовина безбарвна, тому на предметах непомітна. Якщо ж рука забруднена, то, звичайно, залиша-і ються видимі забарвлені сліди. Отже, залежно від стану шкір-] ного покриву (сильне чи слабке потовиділення, забрудненість тощо) утворюються відповідно або потожирові, або забарвлені] сліди. Тому сліди можуть бути помітні, малопомітні чи непомітні взагалі.

Під час утворення слідів частина слідоутворюючої речови-і\л переходить на об'єкт, що зумовлено налипанням потожиро-зої речовини до поверхні предмета. Обов'язковою умовою цього і змочування слідоутворюючою речовиною поверхні об'єкта, на якому залишаються сліди. Різні об'єкти змочуються неоднаково, при цьому важливе значення має структура їх поверхні. Так, об'єкти з пористою або волосяною поверхнею внаслідок капілярних особливостей поглинають потожирові речовини, до того ж слід ніби розпливається, узори папілярних ліній втрачають чіткість і сліди мають вигляд плями. Слідоутворююча речовина не проникає в такі об'єкти, як пластмаса, скло, метал, які добре сприймають і зберігають сліди.

Що вища температура і менша вологість повітря, тим коротший термін зберігання слідів. І навпаки, чим нижча температу-|ра повітря і вища його вологість, тим довше вони зберігаються.

Залежно від якості поверхні предмета, потожирові сліди можуть бути малопомітними чи непомітними. Так, на гладких, полірованих поверхнях (поліровані меблі, посуд), глянцевих (скло, дзеркало, пляшка) чи нікельованих поверхнях (ножі, дверні ручки), виробах з пластмаси (посуд, кермо автомобіля), на шкіряних лакованих поверхнях (гаманці, сумки) залишаються малопомітні сліди. На гладких, але неглянцевих поверхнях (картон, тонкий папір, шкіра, дерев'яна поверхня) залишаються непомітні сліди.

Характеристика типів папілярних Узорів

Папілярні лінії на пальцях і долонній поверхні розташовані більш-менш паралельно одна до одної і утворюють різні за малюнком та складністю будови узори. Найбільш складну будову мають папілярні лінії на нігтьових фалангах. Такий узор може складатися з декількох потоків: перший потік перетинає ПоДушечку пальця паралельно згину; другий потік розташований у центральній частині нігтьової фаланги і називається внутрішнім узором; третій потік починається від одного краю фаланги, огинає внутрішній узор та закінчується біля другого б°ку фаланги.

У залежності від внутрішнього узора всі узори на нігтьові фалангах пальців рук поділяються на три типи: дугові, зави1 кові та петльові.

Дугові узори утворені двома потоками папілярних лінії нижній потік проходить паралельно лінії згину, а верхній - тро* піднімається в центрі вверх і нагадує за формою дугу, що і сії ло підставою для його назви.

Узори, котрі утворюються трьома потоками папілярних ліні внутрішній узор яких нагадує петлю, умовно можна назва! петльовими.

Завиткові узори, як і петльові, складаються з трьох пі токів папілярних ліній, але внутрішній потік утворює конфігурі цію у вигляді кілець, еліпсів.

У місцях найбільшого зближення трьох потоків папілярніі ліній у петльових і завиткових узорах утворюється своєрідні фігурз у виді трикутника, що за зовнішнім виглядом нагади грецьку літеру "дельта". Звідси і назва такої фігури - "дельтаІ

Кожному з названих типів папілярних узорів притаманні певі особливості структури. Так, у завитковому узорі три потоки пав лярних ліній стикаються не менше двох разів, тому їх особливі» буде наявність не менше двох дельт. У петльовому узорі трі потоки папілярних ліній стикаються тільки один раз, і тому у леї льового узору буде тільки одна дельта. Оскільки в дуговом узорі є лише два потоки папілярних ліній, то, відповідно, ідеш ти у нього немає.

Узор папілярних ліній на середніх і основних фаланга! пальців рук суттєво відрізняється від узору на нігтьових фалаїї гах. Зазвичай, папілярні лінії на вказаних фалангах буваюті прямими, дуго- або хвилеподібними.

На ділянках долоні папілярні лінії також мають різну будо Крім папілярних ліній, на долоні є згинальні складки (флексо лінії).

Характеристика основних методів способів і засобів виявлення слідів рук

Розмаїття носіїв слідів рук зумовлює значну кількість засобі! і методів виявлення слідів. У сучасній класифікації виявлення слідів рук виділяють три найбільші класи: фізичні, хімічні фізико-хімічні.

До фізичних методів належать: оптичний, люмінесцентний, порошковий та метод термовакуумного напилення. Кожний із них має свої особливості і може бути рекомендований залежно від давності сліду та різних поверхонь, які сприймають сліди.

Найбільш розповсюджений з названих методів - порошковий. Він заснований на використанні здатності частинок порошку прилипати до потожирової речовини сліду, забарвлюючи і роблячи його видимим. Вибір порошків залежить від кольору сприймаючої поверхні, на якій є слід, рельєфності поверхні і давності сліду. Так, для темної поверхні використовують світлі порошки (окис цинку, алюмінію, свинцевих білил), для світлих - темні (графіт, окис міді, сажа та інші). Залежно від того, гладка чи шерехата поверхня, на якій є сліди, вибирають і порошки.

Порошки наносяться на слідосприймаючу поверхню різними способами. Посипання або перекочування порошку по поверхні. Спеціальний порошок посипають на слідосприймаючу поверхню за допомогою пензлика чи просто з ємності, в якій знаходиться порошок. Потім, взявши предмет і по черзі підіймаючи та опускаючи його за краї, можна