6. При здійсненні державним органом, організацією, устано-вою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).

7. При вирішенні питань про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комер-ційних корпорацій);

8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, поста-нова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дій-ти висновку, що нравозастосування полягає у:*

наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юри-дичних обов'язків;*

вирішенні спору про право — про наявність або міру су-б'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'яз-ків;*

визначенні міри юридичної відповідальності правопоруш-ника.

Ознаки застосування норм права.

1. Має владний характер, тому що це діяльність компетент-ного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції — суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судово-му порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприєм-ницької діяльності.

2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «при-кладенні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.

3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій.

4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завж-ди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права не-обхідно свідомо проводити низку дій.

5. Здійснюється на основі норм права.

6. Має юридична оформлений характер — завершується ухва-ленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правозастосовним актом.

7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).

Основні стадії застосування норм права

Порядок застосування норм права може бути простим і склад-ним. Прикладом простого порядку (процесу) застосування норм права є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка квитанції). Інша річ складний процес застосу-вання норм права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального кодексу).

Складний порядок застосування норм права, як правило, складається з трьох стадій правозастосувальної діяльності:

1) встановлення фактичних обставин справи;

2) встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин);

3) вирішення справи і документальне оформлення ухвалено-го рішення.

Зазначені стадії є умовними, оскільки на практиці вони збі-гаються.

Розглянемо кожну з них.

І. Встановлення фактичних обставин справи (юридична квалі-фікація фактичних обставин) — це стадія підготовча, але надзви-чайно відповідальна, оскільки іноді має вирішальне значення, її можна поділити на такі підстадії:

1. Встановлення юридичних фактів і юридичного (фактично-го) складу. Це можуть бути головні факти (тобто факти, що під-лягають доведенню) і факти, що підтверджують головні, але обо-в'язково у тому обсязі, як того вимагає нормальне вирішення юридичної справи. У деяких випадках коло обставин, що підля-гають встановленню, позначене у законі.

Головний факт (наприклад, факт вбивства, вчиненого гро-мадянином Г.) належить, як правило, до юридичних фактів, тобто до фактів, що спричиняють виникнення або припинення юри-дичних наслідків. Зазвичай досліджуються не всі факти, а лише ті, які мають безпосереднє відношення до вирішення юридич-ної справи.

Часто збирання доказів і попереднє встановлення фактів є справою одних осіб, а ухвалення рішення у справі — інших. Однак завжди відповідальна особа правозастосовного органу (прокурор, суддя, директор підприємства, начальник УВС та ін.) зобов'язана переконатися у вірогідності фактів, їх обґрунтова-ності та повноті.

Вказівки на фактичні обставини справи містяться в гіпотезі норми права.

2. Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою юридичних доказів. Правозастосувач не може спосте-рігати фактичні обставини справи безпосередньо, тому що вони, як правило, належать до минулого. Тому вони підтверджуються доказами — слідами минулого, які мають матеріальний і нема-теріальний характер і зафіксовані в документах (показання свід-ків, протокол огляду місця події, висновок експерта та ін.). До-казами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них — доку-менти, акти, показання свідків. Джерела відомостей про факти потрібно засвідчити (наприклад, протокол про предмети, виявлені при обшуку, має бути підписаний понятими). Юридична справа як сукупність документів, зібраних разом і певним чи-ном оформлених, включає також документи правозастосовних органів (про прийняття справи до провадження, про призна-чення експертизи та ін.). Вимоги до доказів:

а) вірогідність — залучення і аналіз лише тих фактів, які ма-ють значення для справи, що розглядається. Виключається під-тасування фактів і залучення фактів, що не стосуються справи;

б) обгрунтованість — використання лише зазначених проце-суальними нормами засобів доведення. Наприклад, для встано-влення причин смерті необхідно проведення експертизи. Ви-ключається використання засобів доведення, взятих з іншого джерела, який не вказується;

в) повнота — встановлення всіх даних, які мають значення для справи, що розглядається.

3. Встановлення фактичних обставин справи відбувається че-рез доведення — творчу діяльність з встановлення і надання дока-зів, участь в їх дослідженні та оцінці. Доведення дозволяє відтво-рити той чи інший фрагмент дійсності, реконструювати обстави-ни з метою встановлення істини для застосування норм права.

Наприклад, предметом доведення у кримінальній справі є система обставин, встановлення яких необхідно для правильно-го вирішення кримінальної справи і виконання завдань кримі-нального судочинства. На стадії порушення кримінальної спра-ви предмет доведення незрівнянно вужче, ніж