на «вічну панську службу» до полтавського полковника Івана Іскри. Так закінчилася ця комічно-страхітлива по-бутова історія.
Приковування вбивці до труни жертви, цей досить жах-ливий, але, разом з тим, по-вчальний звичай, проіснував в Україні до кінця XVIII ст. Історики зафіксували, що 1783 р. в одному з православ-них храмів Чернігівської єпархії, після необхідної па-нахиди над убитим козацьким сином Йосипом Біденком, до його труни було приковано Христину Водянникову, яка походила з іншої козацької родини. З ревнощів вона вби-ла сусідського парубка. Ціка-во, що місцевий священик не тільки не заборонив родичам загиблого виконати старо-давній звичай, а й допоміг їм в'язати Христину мотузками і класти її під труну нещас-ного хлопця.
Однак ця подія не зали-шилася поза увагою представ-ників тогочасної центральної влади. Генерал-губернатор
України, граф П.Рум'янцев-Задунайський, після того як дізнався про цей випадок, на-діслав лист-циркуляр до арх-ієреїв усіх українських єпархій з проханням не до-пускати надалі такого жор-стокого способу покарання, що «принижує людство». Ви-сокі церковні чиновники од-разу ж видали свої накази про заборону подібних випадків у майбутньому.
Багато цінувальників творчості одного з визначних письменників світової літе-ратури Миколи Васильовича Гоголя знають, що більшість сюжетів для творів він брав із життя та побуту своїх зем-ляків — мешканців українсь-ких сіл і містечок. Маючи природну допитливість та історичну освіту, М.Гоголь записував різні народні пере-кази, які передавав, за його словами, «майже у такій про-стоті, як і чув». Прикладом цього є знаменита повість «Вій», написана в другій по-ловині 30-х років XIX ст. Го-ловний герой цього класично-го твору, філософ київської «бурси» Хома Брут помер після того, як три ночі поспіль провів у хутірській церкві поруч із труною, в якій лежала вбита ним відьма.
«...Філософ все ще не міг отямитись і з острахом пози-рав на це тісне житло відьми. Нарешті труна раптом зірва-лася з місця і зі свистом поча-ла літати по церкві, хрестя-чи в усіх напрямках повітря», — передавав страхітливі відчуття свого персонажа Гоголь. Хіба це не могло бути узагальненням тих моторош-них душевних страждань, які довелося пережити багатьом покараним за допомогою цього методу злочинцям? Так давній український кар-ний звичай прив'язувати вбив-цю до труни і зачиняти його на ніч разом із жертвою у храмовому приміщенні зав-дяки фантазії видатного пись-менника перетворився на по-пулярну до цього часу повість.