Спільна власність - 15 квітня 1991 р.) на правовідносини, які виникли між членами колишніх колгоспних дво�...

Курсова робота - Спільна власність

15 квітня 1991 р.) на правовідносини, які виникли між членами колишніх колгоспних дворів, правила про спільну сумісну власність колгоспного двору не повинні розповсюджу-ватися. Між тим, відповідні статті про таку власність (ст.120— 127) були виключені з Цивільного кодексу лише Законом від 16 грудня 1993 р. Водночас в Законі України «Про власність» в імперативній формі встановлюється режим спільної сумісної власності щодо майна, нажитого подружжям за час шлюбу (ст. 16), та в диспозитивній формі режим спільної власності (часткової або сумісної) щодо майна, створеного чи набутого іншими гро-мадянами внаслідок спільної праці (ст.17—18). Крім того, спільною сумісною власністю може бути: а) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї (наприклад, особи, які ве-дуть індивідуальне підсобне господарство без набуття спеціаль-ного правового статусу), якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; б) майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо пись-мовою угодою передбачено розповсюдження на нього режиму сумісної власності; в) майно, створюване членами селянського (фермерського) господарства, якщо інше не передбачено пись-мовою угодою між ними; г) квартира чи будинок, передані з державного житлового фонду при приватизації за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.17—18 Закону України «Про власність», ст.8 Закону Ук-раїни «Про приватизацію державного житлового фонду»). Чин-не законодавство не виключає також можливості виникнення сумісної власності між громадянами і юридичними особами чи державою, між юридичними особами.

Отже, як спільна часткова власність, так і спільна сумісна власність можуть виникати або на підставі прямої вказівки зако-ну, який передбачає щодо спільно створюваного кількома осо-бами майна встановлення правового режиму першої чи другої, або на підставі угоди (за винятком подружжя, яке, як правило, не вправі угодою скасовувати режим спільної сумісної власності). Такий підхід до встановлення правових підстав виникнення двох різновидів права спільної власності (його закладено і в проекті нового Цивільного кодексу України) в цілому варто підтримати. Водночас є сумніви щодо встановленого Законом «Про власність» правила про виникнення спільної сумісної власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї. Як відомо, до введення в дію Закону «Про власність» між такими особами могла виникнути лише спільна часткова власність, відповідно з чим кожному з членів сім'ї визначалася частка в спільному майні з врахуванням їх трудової чи іншої участі у його створенні. Тобто, за таких умов один член сім'ї (за винятком подружжя), який прийняв меншу участь у створенні спільного майна, може набу-ти на нього рівне право з тим членом сім'ї, який прийняв більшу участь у його створенні. Між тим, у разі спору між членами сім'ї щодо спільно створеного майна, суду так чи інакше необхідно встановлювати факт участі у створенні цього майна кожного з членів сім'ї. Більше того, судовій практиці вже відомі випадки, коли для встановлення за членом сім'ї права спільної сумісної власності суди вимагають від нього докази про конкретний розмір його участі в ній. Якщо така участь виявиться недостатньою, то позивачеві може бути відмовлено в задоволенні позову.

Так, рішенням Миронівського районного суду Київської об-ласті від 1 жовтня 1992 р. було відмовлено в позові гр-ну Б. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання за ним права спільної сумісної власності на половину будинку та на половину грошового вкладу у зв'язку з незначною його участю у створенні спірного майна. Судовою колегією в цивільних справах Київського обласного суду зазначене рішен-ня було залишено без змін. Заступником Голови Верховного Суду України було принесено протест про скасування судових рішень.

Постановою президії Київського обласного суду протест було задоволено. В постанові, зокрема, зазначалося, що відповідно до ст.17 Закону України «Про власність» майно, придбане вна-слідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною влас-ністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Миронівський районний суд встановив певну участь позивача у створенні спірного майна, але відмовив у позові у зв'язку з тим, що ця участь була незначною. На думку Президії Київського обласного суду в будь-якому випадку судом мали бути перевірені доводи позивача про розмір його участі в набутті спадкового майна і, якщо суд не знайшов достатніх підстав для визнання права власності на частину будинку, він повинен був роз'яснити позивачеві його право на заміну заявлених вимог вимогами про відшкодування понесених ним витрат. Практика судів України в цивільних справах. — 1995.№2. - С.77-78.

Таким чином, президія Київського обласного суду вважає обо-в'язковим у справах даної категорії встановлювати розмір участі члена сім'ї у спільно створеному майні. Якщо ж така участь виявиться незначною, суди повинні відмовляти у визнанні права спільної сумісної власності на спірне майно і задовольняти вимо-ги лише про відшкодування понесених витрат. У даному випадку Президія фактично застосувала методи, які мають застосовувати-ся при встановленні права спільної часткової власності. Крім того, постанова Президії певною мірою суперечить ст. 17 Закону «Про власність», яка не ставить визнання майна, створеного спільною працею членів сім'ї, спільною сумісною власністю в залежність від розміру участі члена сім'ї у створенні цього майна, а також не передбачає права суду відмовляти за таких умов у визнанні за ним права спільної сумісної власності. Тому ч.І ст.17 Закону «Про власність» необхідно було б відтворити у новому Цивільному ко-дексі в іншій редакції, а саме: «Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною .частковою власністю, якщо інше не

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11