у чіткій взаємодії органів, що здійснюють імміграційний контроль на етапах: а) оформлення візи; б) пропуску через державний кордон; в) реєстрації іноземців в органах паспортної служби; г) контролю за мігрантами, які ухиляються від реєстрації; д) оформлення перебування, виїзду осіб, які перебувають на навчанні.
Одне з невідрегульованих питань у правовій площині залишається прибуття на навчання іноземних громадян. Так, під час перевірок правоохоронними органами встановлено, що 60% іноземців, яким вітчизняними навчальними закладами було видано запрошення на навчання, кордон перетинали, але до місця навчання не прибули і їх місце знаходження невідомо.
Хочеться зосередити увагу на проблемі, що в Україні на сьогодні не має єдиного комплексного еміграційного кодексу. І вже зараз необхідно посилити вимоги стосовно надання запрошень в Україну не лише майбутнім студентам, туристам, а й бажаючим одержати приватні та службові візи, оскільки цей механізм є дуже ліберальним.
Диспозиції статей діючого Кримінального кодексу України передбачають відповідальність окремо за незаконне перетинання кордону, використання підроблених документів, незаконні валютні операції, посадові зловживання. Навіть за сукупності цих статей виконавці одержують незначні терміни покарання, часто умовно, чи з відстрочкою виконання вироку. Слідча та судова практика доводить, що організаторів каналів, як правило, до відповідальності не притягують. Спеціалісти зазначають, що прийнятий Верховною Радою новий КК України (ст. 149, 331, 33), комплексно враховує ситуацію сьогодення.
Аналізуючи законодавство зарубіжних країн, необхідно зазначити, що жорсткість законодавства щодо боротьби з нелегальною міграцією в Білорусі та Румунії принесла дійсні результати. Сусіди збільшили термін кримінальної відповідальності організаторів каналів – вони тепер підлягають кримінальній відповідальності до 10 років; передбачено й економічні санкції, у тому числі величезні штрафи, конфіскація.
Підсумовуючи все сказане, можна дійти до висновку, що в державі проводиться певна правова робота, але на сьогодні в Україні по-перше, з позиції права не визначилися з новим явищем, що має тенденцію поширення – нелегальна міграція; по-друге, ще не створено відповідних заходів протидії цьому вкрай небезпечному соціальному явищу, а вжиті часткові кроки не впливають на захист національних інтересів; і, по-третє, наявне нормативно-правова база неефективно регулює міграційні процеси.
1. Див.: Ковалкін І. Поняття “біженець”: критерії визначення в законодавстві України” // Право України. – 1999. – № 11. – С. 112 – 117; Тодика Ю. Конституционно-правовой статус и беженцев в Украине. – Харьков. – 1999. – С. 29; Ковалишин І. Правовий статус біженців в Україні як вид правового статусу іноземців // Право України. – 2001. – № 2. – С. 38 – 42.
2. Див.: Науменко С. Нелегальная миграция в Украине: пути и методы решения // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладення конституційного права: Збірник наукових статей. – Харків, 1999. – С. 270 – 278; Урядовий кур’єр. – 1999 ?. 15 груд.
3. Див.: Джужа О., Мозоль А. Міграаційні процеси та злочинність в Україні і їх взаємозв’язок // Право України. – 1998. – № 7; Кузьменко О. Боротьба з нелегальною міграцією в Україні // Вісник Української Академії державного управління. 1999. – № 4. – С. 283 – 287.