Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то, строго говорячи, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві.

У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий) і складний.

2.1. Проста унітарна держава.

Поняття «унітарна держава» походить від латинського слова “unus”, що значить один, єдиний. Унітарна – це злита держава, не розділена на більш дрібні державні утворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальних одиниць. Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Таїланд, Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своєму складі ті чи інші форми автономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа й ін.)[20;89], про це мова піде далі у роботі.

Адміністративно-територіальний розподіл у різних країнах будується по неоднакових принципах і включає різне число ступіней, ланок. Звичайно це області, провінції, губернаторства і т.д., на які безпосередньо поділяється територія держави; райони, повіти, округи і т.д., з яких складаються одиниці обласної ланки; громади - як низова одиниця.

Після другої світової війни в ряді країн намітилися два напрямки змін у територіальному розподілі. По-перше, стали створюватися великі одиниці, що охоплюють кілька областей – регіони. Вони створюються не актами центральних органів, а знизу, шляхом угод, і їхнє створення, насамперед, має на меті економічної координації різних частин країни. Такі об'єднання, кожне з який охоплює кілька штатів, відіграють значну роль у Бразилії. У Росії теж створюються регіональні об'єднання суб'єктів федерації (наприклад, Поволжя, Сибіру й ін.). Хоча вони задумані для координації економіки, на ділі вони грають і іншу роль, виступаючи з визначеними політичними вимогами. Це має місце й у Росії, і голос таких об'єднань набагато більш важливий, ніж виступи окремих суб'єктів федерації, коли вони висувають свої вимоги до президента й уряду, особливо з питань економічної політики.[17;229]

Друга тенденція зв'язана з досвідом заокеанських країн (насамперед США), де вже давно створювалися спеціальні округи (з питань утворення, водопостачання, санітарії й ін.). Управління цими округами спеціалізовано, здійснюється призначуваними ними чиновниками, що обираються по конкурсу, (агентствами), що є професіоналами в даній області.

Особливе положення займають столиці держав чи столичні округи (столиця з прилягаючими околицями). Нерідко повноваження, що обирається в столиці муніципалітету обмежені в порівнянні з іншими місцевими представницькими органами (Вашингтон у США й ін.). Такі обмеження означають великий контроль з боку центра й у ряді країн мають на меті зменшити роль населення столиці в подіях, що можуть відбутися внаслідок протистояння різних соціальних і політичних групувань. Центром таких подій, що надають вирішальний вплив на політику держави, звичайно надають столиці.

Унітарна держава – найбільш централізована форма державного устрою. Однак є визначені градації. У деяких країнах унітарна держава є відносно децентралізованим, де в більшості ланок адміністративно-територіального розподілу є органи, обирані населенням, а в деяких ланках – тільки такі виборні органи. Вони мають широкі повноваження за рішенням місцевих питань.

Децентралізованою є унітарна держава, якщо у всіх ланках адміністративно-територіального розподілу є органи, що тільки обираються, і немає призначених з центра чиновників загальної компетенції, покликаних здійснювати адміністративний контроль за місцевими органами самоврядування (наприклад, у Великобританії, Японії).

Найбільш централізованим є така унітарна держава, де існує вертикальна система призначених органів управління від верху до низу. В даний час така система створюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умовах у містах і громадах (селах) завжди є виборні ради чи загальні збори громадян, що досягли повноліття (звичайно 18 років). Ці збори приймають рішення з питань місцевого самоврядування.[16;76]

Форма унітарної держави дає можливість більш повної концентрації ресурсів у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни в цілому.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта-ми політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія.[9;112] Є прості унітарні держави, які ма-ють автономні утворення. До таких держав відносяться. Украї-ни, Іспанія, Італія, Португалія.[9;112]

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверен-них прав, як правило, добровільно передали вищим централь-ним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимча-совий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.). [9;118]

У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних питань.

Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії.

Складний державний устрій припускає існування держави, що включає в себе інші державні утворення.

Розглядаючи окремі