Кожна сфера має свої межі дії, зумовлені як самим джерелом дії, так і зовнішніми явищами. Як зазначено в літературі, межа може виникати тоді, коли з тих чи інших причин вплив того чи іншого суб’єкта уже не може поширюватися на те чи інше явище [3, с.39].

Одним із значень слова „межа” є: „лінія поділу якої-небудь території, границі поділу, розрізнення яких-небудь явищ, предметів” [14, с.467], тобто призначення меж – виокремлювати, визначати, окреслювати простір дії поняття, явища, об’єкта. У зв’язку з цим поняття „межа” пов’язане з поняттям „сфера”, яке визначають як район дії, межа поширення чого-небудь [14, с.601]. Отже, за допомогою меж окреслюється певна сфера дії.

На встановлення меж та сфер дії нормативно-правових актів впливає те, що нормативно-правові акти є не тільки джерелом права, а й одним із засобів правового регулювання.

Під правовим регулюванням, як правило, розуміють упорядкування суспільних відносин, які становлять предмет його регулювання. До нього входять вольові відносини, які піддаються зовнішньому (зокрема державному) контролю. Сферою правового регулювання є той соціальний простір, на який поширюється або може поширюватися правове регулювання. Межами є ті соціальні явища, які окреслюють простір, у якому відбувається правове регулювання. Існують об’єктивні та суб’єктивні межі правового регулювання. Об’єктивні межі зумовлені своєю здатністю бути врегульованими правом, а суб’єктивні – визначають правотворчі органи. Сфера правового регулювання ширша, вона охоплює дію нормативно-правових актів і функціонування деяких інших засобів правового регулювання. Якщо поділити сферу правового регулювання за таким критерієм, як „рівень регулювання” (П.М.Рабінович, В.В.Лазарєв, В.А.Акімов), то вона складатиметься із сфер можливого (потенційного) регулювання, необхідного регулювання, законодавчого (легального) регулювання та право реалізуючого (у тому числі правозастосовчого) регулювання [18, с.54-57].

Нормативні акти частково діятимуть у сфері законодавчого (легального) регулювання та в сфері правореалізуючого (серед якого і правозастосовче) регулювання. Ці сфери визначатимуть коло суспільних відносин, яке врегульоване нормативно-правовими актами.

Коло відносин, на які поширюється дія будь-якого нормативно-правового акта, завжди відповідає предметові правового регулювання, в іншому випадку такий акт не буде правовим, тобто таким, що відповідає інтересам суспільства.

Нормативно-правовий акт – письмовий акт-документ правотворчого органу, який містить формально обов’язкові правила поведінки загального характеру. Він є „відчутною реальністю”, саме через акти-документи встановлюють межі функціонування виражених у них норм, як вважає С.С.Алексєєв [1, с.237], а тому такі явища об’єктивної дійсності, як час, простір та суб’єкти, створюють реальні сфери його поширення.

Час, простір та суб’єкти виступають на перший план як сфери дії нормативно-правових актів. Час і простір як взаємопов’язані категорії є загальними формами існування матерії. Час має фіксувати будь-яку зміну станів, явищ, суб’єктів, об’єктів; простір – протяжність, поширеність; відносини, регламентовані нормативно-правовими актами, також мають властивість змінюватися. Окрім цього, постає необхідність у чіткій фіксації моментів початку та завершення регулятивного впливу нормативно-правового акта, а також його поширення на деяку територію. Нормативно-правовий акт, зокрема його приписи, покликаний встановлювати моделі поведінки для суб’єкта як носія діяльності, тому визначення конкретних суб’єктів є межею дії для нормативного акта.

Отже, сфера дії нормативно-правових актів – це час, простір, коло суб’єктів, де здійснюється регулятивний вплив цих актів. Межами дії нормативно-правових актів є явища, що окреслюють часову, просторову, суб’єктну сфери дії нормативно-правових актів. Кожен нормативно-правовий акт має свої окремі сфери та межі дії, тобто для кожного з них можна виокремити часову, просторову, суб’єктну сферу дії [16, с.91-92].

3.2. Дія нормативно-правового акта в часі.

Часова сфера дії нормативно-правового акта – це передбачений діючим законодавством час, на який поширюється його дія [16, с.92].

Дію нормативно-правового акта в часі характеризують 4 показники:

Момент набуття актом чинності, тобто початку його дії.

Напрям темпоральної дії нормативно-правового акта.

Момент зупинення дії нормативно-правового акта.

Момент припинення (скасування) дії нормативно-правового акта.

Отже, чинність нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

Порядок та терміни набрання чинності нормативно-правовими актами встановлюються в кожній державі особливими законами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч.2 і 3 ст.57 Конституції України, згідно з якими „закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними”.

Тобто в Конституції порядок набрання чинності нормативно-правовими актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття спеціального закону, якого, на жаль, ще й досі немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 „Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності”.

Стаття 1 згаданого Указу визнає офіційними друкованими виданнями „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур'єр”. Регламент Верховної Ради України визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету „Голос України”.

Необхідно розглянути порядок набуття чинності різними нормативно-правовими актами.

Нормативні акти Верховної Ради України набирають чинність згідно ч.5 ст.94 Конституції України, Указу Президента України №503/97 „Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності”. Закони України набирають чинність:

з моменту ухвалення (Конституція України);

з моменту опублікування;

з моменту, який позначено у самому законі;

з часу, який вказано у постанові