Види законів за межами дії:

закони України;

закони Автономної Республіки Крим.

Види законів за структурною формою:

кодифіковані;

некодифіковані.

Види законів за галузевою ознакою:

конституційно-правові;

цивільно-правові;

адміністративно-правові тощо.

Види законів за сферами суспільного життя:

в галузі регулювання економіки;

в галузі регулювання політики;

в галузі регулювання соціальної сфери;

в галузі регулювання військової сфери та ін.

Серед основних напрямків розвитку законодавства України слід виділити:

Розроблення нових законів, необхідність в яких випливає з Конституції України.

Приведення поточних законів у відповідність до Основного Закону.

Адаптація поточних законів до норм міжнародного та європейського права [19, с.320-325].

2.3. Конституція як основний закон держави і громадянського суспільства.

Саме поняття конституції в перекладі з латині – встановлення, заснування, устрій. Поява конституцій як основних законів пов’язана з виникненням та розвитком буржуазної держави. Виключність конституції як правового документа полягає утому, що у найкращих своїх історичних зразках вона є актом не стільки держави, скільки громадянського суспільства.

Перші акти конституційного типу були ухвалені у Англії, але тут конституція в звичайному розумінні цього слова відсутня. Першою кодифікованою конституцією можна назвати Конституцію США 1789р., яка діє і сьогодні. В Європі першими писаними конституціями були конституції Польщі та Франції 1791р. В Україні була розроблена, але не стала чинною Конституція Пилипа Орлика 1710р.

Конституція України відповідно до ст.160 набрала чинності з дня її ухвалення Верховною Радою України – 28 липня 1996р. Момент її вступу в дію – оголошення результатів голосування за проект Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Конституція – це основний закон громадянського суспільства і держави, що має вищу юридичну силу, через який затверджуються основи суспільного і державного ладу та механізми їх дії, спрямовані на зміцнення і забезпечення прав та свобод громадян.

Основні загальносоціальні ознаки (властивості) конституції:

Конституція має основний, установчий характер.

Конституція має всеосяжний об’єкт регламентації та впливу (Конституція України 1996р. регулює широке коло суспільних відносин, принципи функціонування державного апарату та ін. Конституційні норми є вихідними, засадними началами для діяльності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій і громадян).

Конституція має народний характер: виражає інтереси громадянського суспільства (народу) і повинна служити йому.

Конституція має гуманістичний характер: розглядає права людини як найвищу цінність безпосередньо для самої людини (непорушність гуманістичного принципу Конституція України встановила на майбутнє: при ухваленні нових законів чи при внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та обов’язків (ст.22)).

Конституція має реальний характер, фіксуючи фактично існуючу систему суспільних відносин, правопорядок, які склалися на момент її ухвалення.

Конституція має прогностичний характер: вона містить значний потенціал розвитку основних інститутів громадянського суспільства, демократичних інститутів публічної влади. Це своєрідний політико-юридичний путівник, компас суспільних відносин.

Конституція має найстабільніший характер порівняно з іншими законами.

Юридичні ознаки (властивості) конституції як основного закону:

Конституція є актом найвищої юридичної сили (верховний акт). На її основі мають прийматися закони та інші нормативно-правові акти, а також укладатися та ратифікуватися міжнародні договори.

Конституція становить базу для поточного законодавства і формування правової системи держави. Поточне законодавство лише розвиває конституцію як серцевину правового простору країни.

Конституція містить норми прямої дії, які відповідають основним стандартам сучасного міжнародного права і не потребують будь-яких додаткових законів і постанов для їх застосування. Це служить гарантом охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина.

Конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, ніж суміщена дія конституційних і поточних норм. Конституційні норми мають визначальне значення в нормативній регламентації суспільних відносин.

Конституція має особливу процедуру ухвалення і зміни. Для Конституції України вона визначена у розділі ХVІІІ ( кваліфікованої більшості).

Конституція має складний дворівневий механізм власної реалізації:

рівень реалізації конституції в цілому;

рівень реалізації її конкретних положень.

Саме конституція, конституційні норми, а також зміни та доповнення, що вносяться до них, складають теоретичну конституцію країни (наказує те, що має бути). Вона може як збігатися, так і розбігатися з фактичною конституцією або конституцією у матеріальному сенсі (те, як є насправді).

Суворе і точне дотримання конституції – найвища норма поведінки усіх громадян, громадських об’єднань, комерційних організацій, державних органів і посадових осіб [19, с.325-328].

2.4. Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, види.

Підзаконні нормативно-правові акти – це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб’єктами на основі і на виконання законів та не повинні суперечити їм.

Існування підзаконних нормативно-правових актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (у тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідній сфері життєдіяльності людського суспільства.

Підзаконним нормативно-правовим актам поряд з підпорядкованістю закону характерна ще одна особливість форми (джерела) права – сувора ієрархія. У підзаконних актів ця ієрархія особливо складна, вона означає таку супідрядність, за якою нижчі за рангом акти випливають з вищих, не можуть ні суперечити їм, ні змінювати чи скасовувати їх. Підзаконний нормативно-правовий акт займає, як правило, у цій ієрархії таке місце, яке посідає у системі суб’єктів правотворчості суб’єкт, що видав даний акт.

В юридичній літературі існує багато класифікацій підзаконних нормативно-правових актів, що, на мою думку, не є позитивним, бо пов’язано з відсутністю їх загальнодержавної класифікації та виникненням колізій у законодавстві. Тому я є прихильником єдиної класифікації нормативно-правових актів.

У даному відношенні цікавою є класифікація Скакун О.Ф., яка виділяє:

Підзаконні нормативно-правові акти центральних органів держави – тут виділяються дві групи: а) акти, що містять первинні норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання (укази та розпорядження Президента України, постанови Верховної Ради України нормативного характеру та постанови і