Підзаконні нормативні акти органу місцевого самоврядування – постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішення органів місцевого самоврядування, нормативні накази керівників відділів та управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів.

Підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади – акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядження місцевих виконавчих органів влади.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації.

Підзаконний нормативний акт комерційної організації [19, с.334-343].

Але більш доцільною, на мою думку, є наступна класифікація за компетенцією правотворчого органу та сферою дії акта:

Загальні підзаконні акти – акти, що видають державні органи загальної компетенції та відповідні колективні суб’єкти безпосередньої демократії (народ України, згідно зі ст.ст. 3, 31 Закону „Про Всеукраїнський та місцеві референдуми”) і поширюється на всіх осіб у межах держави. Це зокрема:

Укази і розпорядження Президента України – видані в межах його компетенції та обов’язкові для виконання на території України (ст.106 Конституції України). Чинність набирають через 10 днів після дня їх офіційного обнародування, якщо інше не визначено у самому документі, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Постанови Верховної Ради України нормативного характеру – постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону. Набувають чинність так само, як і акти Президента України.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції – самостійні загальні акти управління, що поширюються на всю територію країни і відповідно до закону можуть поширюватись на все населення (ст.117 Конституції України). Якщо вони не визначають прав і обов’язків громадян, то набувають чинності з моменту прийняття, якщо більш пізній термін не передбачений у самих актах; якщо визначають права і обов’язки громадян, то набувають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Накази міністерств та відомств, що мають загальнодержавне значення.

Місцеві підзаконні акти – компетенція територіальних об’єктів правотворчості. Вони поширюються на осіб, що мешкають та перебувають на цій території. Ці акти стосуються місцевих питань життя в межах адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, селища, села). Сюди належать:

Постанови, рішення і розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим – є загальними в межах даної території для всього населення.

Акти місцевих виконавчих органів влади – є обмежено-загальними; чинності набувають через 10 днів після державної реєстрації, але не раніше дня їх офіційного обнародування.

Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим .

Рішення органів місцевого самоврядування – стосуються питань, що віднесені до відання відповідних Рад; чинності набувають з дня офіційного обнародування, якщо пізніший строк не введений відповідною Радою.

Нормативні накази керівників відділів та управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів.

Рішення, ухвалені місцевим референдумом – мають вищу юридичну силу щодо інших місцевих підзаконних актів.

Рішення, ухвалені голосуванням на загальних зборах громадян (п.2 ст.69 Закону „Про місцеве самоврядування”).

Всередині самої підсистеми місцевих нормативних актів також діє принцип ієрархії. Нормативний акт вищої місцевої ради (обласної, районної) обов’язковий для нижчої місцевої ради.

Відомчі нормативні акти – підзаконні нормативні акти, що їх приймають суб’єкти галузевої компетенції. Їх дія поширюється на всі організації та на осіб, що входять до цього відомства, або на їх окрему ланку. Вони унормовують питання внутрішнього значення певного відомства – міністерства, державного комітету тощо, тобто спрямовані на урегулювання внутрішніх питань відомств. Відомчі акти складають певну систему, розрізняються за своєю юридичною силою. Найбільшу юридичну силу мають акти центральних органів (накази, інструкції міністрів, міністерств, комітетів, фондів). Відомчі нормативні акти видають також центральні органи юстиції, нагляду, контролю, що уповноважені на видання таких актів, що регламентують їх внутрішню діяльність. Серед цієї групи варто виокремити акти-рішення уповноважених об’єктів прямого народовладдя (акт, прийнятий на з’їзді чи загальних зборах учителів міста, працівників охорони здоров’я району тощо).

Локальні підзаконні акти – норми, предметом яких є внутрішні відносини в межах якого-небудь підприємства, установи, організації (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього трудового розпорядку). Такі акти мають багато рис, схожих з відомчими актами, одначе їхній зміст юридична сила більш обмежені. Локальні акти – це акти внутрішньої дії (стосуються певного підприємства, організації), виражають засади децентралізації у нормативному регулюванні [12, с.3-4].

Необхідною є класифікація підзаконних нормативних актів ще й за такими критеріями:

За часом дії – постійні і тимчасові.

За характером правотворчої компетенції – прийняті в порядку реалізації власних повноважень (нормативні акти глави держави) та прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (нормативні акти органів місцевого самоврядування).

За порядком прийняття – видані особисто (керівником відомства або главою місцевої державної адміністрації) та прийняті колегіально (Кабінетом Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії) [6, с.305].

2.5. Співвідношення закону та підзаконного нормативного акту: формула підзаконності.

В юридичній літературі є кілька формулювань, що відображають взаємозв’язок закону та підзаконного нормативно-правового акту (тобто підзаконність актів): „прийнятий на виконання закону”, „прийнятий у межах повноважень, що надані законодавством”, „прийнятий на підставі закону”. Але єдиною формулою під законності є „на підставі та на виконання закону”. Поділяти дану формулу на дві самостійні частини, як це часто трапляється, недоцільно, бо саме сукупність її елементів дає нам повне уявлення про підзаконність актів, їх мету та співвідношення з законом.

Формула „на підставі та на виконання закону” випливає з таких ознак закону, як його вища юридична сила та первинність. Вища юридична сила проявляється, по-перше, у незаперечності закону