Слід при цьому зауважити, що у фаховій літературі поняття «правовий статус» і «правове положення» нерідко ототожнюються. Це є результатом того, що термін «правовий статус» не віднайшов чіткого відображення. Деякі вчені пропонують використовувати його для загальної характеристики положення суб'єкта, оскільки термін «правове положення» частіше використовується для характеристики суб'єкта у певному колі суспільних відносин. Таким чином, правовий статус охоплює всі види зв'язків.

Поняття «статус» включає в себе те стабільне, засадниче у правовому стані суб'єкта, яке разом із правосуб'єктністю містить також певне коло основних прав та обов'язків. Конкретні ж права та обов'язки відображують специфіку реального правового положення особи, що більш пов'язане з наявністю тих чи інших юридичних фактів, а не основи загального положення суб'єкта у даній правовій системі.

Отже, правовий статус асоціюється із стабільним правовим станом суб'єкта, а правове положення змінюється в залежності від правовідносин, в які він вступає.

Правовий стан конкретної особи є динамічним, він постійно змінюється в залежності від виникнення, розвитку та припинення різноманітних правовідносин. Елементами правового статусу є правосуб'єктність і певне коло основних прав та обов'язків.

Правосуб'єктність тісно пов'язана з правовим статусом. В теорії права правосуб'єктність визначається як здатність особи бути суб'єктом права, мати права і обов'язки, брати участь у правовідносинах. Сутність правосуб'єктності полягає в тому, що вона визначає ті юридично значущі характеристики, які перетворюють реальну (персонально індивідуалізовану) особу на носія того чи іншого статусу.

Адміністративно-правовий статус суб'єкта формують:

1.Адміністративна правоздатність це потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління.

Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта: якщо йдеться про фізичну особу, — то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації. Припиняється превоздатність — з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, установи, організації, а якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.

Особливість адміністративної правоздатності визначається, по-перше, тим, що вона регулюється нормами адміністративного права, по-друге, її змістом є регулювання відносин індивідуальних та колективних суб'єктів адміністративного права з суб'єктами державної виконавчої влади.

Адміністративна правоздатність залежить від статі, віку, стану здоров'я, освіти тощо, тобто не є однаковою для всіх суб'єктів адміністративного права.

Адміністративна правоздатність може бути повною або обмеженою. Обмеження правоздатності полягає в тому, що в результаті дії адміністративно-правових норм відбувається:

1) звуження кола прав. У даному випадку конкретний громадянин повністю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто. Наприклад, позбавлення права керування транспортними засобами в результаті здійснення правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП;

2) покладання на громадян додаткових обов'язків. У цьому випадку на громадянина, поза його волею, в адміністративному порядку органом управління покладаються додаткові обов'язки. Такі обов'язки можуть бути персоніфікованими, тобто зверненими до конкретної особи можуть мати загальний характер, наприклад, обов'язок дотримуватися певних правил при перебуванні в районах епідемій, епізоотій, екологічних катастроф; обов'язок дотримуватись режимних вимог при роботі з предметами обмеженого використання тощо.

2.Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта своїми діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління.

Особа може реалізовувати належну їй дієздатність лише в межах своєї правоздатності: особа може здобу-вати і здійснювати своїми діями лише ті права й обов'язки, можливість придбання яких входить у зміст її правоздатності.

Таким чином, правоздатна особа може бути і недієздатною, недієздатна особа — завжди правоздатна. Наявність у фізичної особи дієздатності означає володіння свідомою і самостійною волею, тобто здатністю розумно бажати певних наслідків своєї дії, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними. Тому дієздатність особи залежить від її віку і стану пси-хіки. Для наявності правоздатності ці факто-ри не мають значення. Для дієздатності необхідно, щоб особа мала нормальну і досить зрілу психіку.

Зміст цивільної дієздатності тісно пов'язані зі змістом цивільної дієздатності. Тому у випад-ку обмеження цивільної правоздатності настає і обмеження цивільної дієздатності.

Для юридичної особи існує єдине поняття праводієздатності, що виникає у юридичної особи з моменту її реєстрації у встановленому порядку. Це пояснюється тим, що юридичній особі на відміну від фізичної не притаманні такі ознаки як розум, психіка, стан здоров’я.

Змістом дієздатності треба визнати:

правонабувальну здатність - здатність особи своїми діями набувати для себе прав і створювати обов'язки у сфері адміністартивнихвідносин;

правоздійснювальну або правовиконавчу здат-ність - здатність самостійно здійснювати належніособі права та виконувати обов'язки;

праворозпорядчу здатність - здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами;

трансдієздатність – здатність обирати для себе представника і самому виступати в якості представника інших осіб.

Таким чином, дієздатність, як і правоздатність, — це юридична категорія, яка є надана особі в силу закону.

Значення категорії дієздатності полягає в тому, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особи у цивільному обороті, реалізації її майнових та особистих немайнових прав.

3. Адміністративна деліктоздатність тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність є складовою дієздатності. Адміністративна деліктоздатність фізичних осіб в більшості випадків настає з 16 років.

Чинне законодавство України не визначає наявність адміністративної відповідальності юридичних (та інших колективних) осіб, хоча опосередковано така можливість допускається. Так, у ст. 25 Закону України «Про насіння» від 15.12.1993 р. наголошується, що юридичні й фізичні особи, винні у порушенні законодавства з питань насінництва, притягуються до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством України.

Формально не закріплюючи щодо юридичних осіб існування адміністративної відповідальності, законодавець, однак, передбачає для них заходи відповідальності,