”ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВА”

Зміст.

Вступ.

Основні ознаки права.

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Лю-дина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби — джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, органі-зацій і держави. Право проявляє себе як загальний обов'яз-ковий порядок, що панує над волею кожної людини. Пра-вове регулювання — це проголошення державою вимог до лю-дини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) — з другого.

Право — це специфічна форма регулювання поведінки лю-дей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що ство-рили державу з метою захисту їх прав, свобод і власнос-ті, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізо-ваного правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Право, на відміну від інших соціальних норм — норм мо-ралі, норм громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої особливості.

Держава встановлює чи санкціонує право, яке виражає загальнолюдські інтереси, потреби, певні соціальні стремління і бажання більшості населення, закріплює права та свободи громадян. Особливістю права є те, що воно не лише вира-жає та закріплює, а й охороняє та захищає загальнолюдські цінності (це не стосується держав, де панує диктаторський, то-талітарний режим, як це було при комуністичному режимі в СРСР).

Виконання проголошеного державною владою права забез-печується силою державного примусу, який існує незалежно від того, виконуються установлені правом правила суспільної поведінки добровільно чи примусово. Поза правом, виконан-ням його приписів у державі не може залишатися ніхто. При-писи права є обов'язковими для всіх людей, що проживають на території держави. Для забезпечення цього й необхідна сила державного примусу, що входить до складу правової норми вже від моменту її проголошення, а проявляє себе тоді, коли правова норма порушена.

Для права, на відміну від інших соціальних норм, харак-терні чіткість визначення прав і обов'язків, їх належне роз-межування. Моральні норми, наприклад, не завжди відрізня-ють права від обов'язків. Наприклад, моральний принцип «допоможи ближньому» може бути як правом особи, що дія-тиме на свій власний розсуд, так і в деяких випадках, зокрема, для лікаря, її обов'язком.

Право об'єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються однаковим вимогам права, між ними вста-новлюються відповідні правові відносини.

Право не має регулятивного впливу ні на мрії, ні на по-мисли, ні на почуття, ні на ставлення до релігії, а тільки на су-спільну поведінку людей, на вчинки — активні чи пасивні. Су-спільні відносини — це відносини людини з іншими людьми, з різноманітними суспільними об'єднаннями людей, дер-жавними установами, службовими особами держави тощо. До суспільних відносин, що регулюються правом, належать також і відносини, що складаються в сім'ї, в колективі за місцем праці, в інших постійних чи тимчасових об'єднаннях людей.

Коли мова йде про право, то мається на увазі єдина система правових норм. В такій системній єдності правові норми діють у взаємозв'язку, взаємно доповнюючи одна одну своїми приписа-ми правил поведінки. Отже, право є система норм, в цьому його особливість.

Право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов'язків, зміст яких є формально визначеним, тобто вираже-ним у відповідній правовій формі (правовому акті), властивій Для певної державної влади. Формальна або юридична визна-ченість правил поведінки полягає ще й в тому, що вони прийняті державою відповідно до існуючих правил, опубліковані, час їх вступу в законну силу конкретно визначений, названа територія, на якій вони будуть діяти, та коло осіб, на які розповсюджується їх дія.

Право завжди має визначену форму: закон, указ, декрет, постанова, розпорядження тощо.

Право можливе лише як національна система норм, тому право може бути німецьке, польське, французьке, укра-їнське тощо. Змішаних за національною ознакою правових систем не існує. Кожна правова система відображає істо-ричні традиції та національні звички, психологічні особли-вості нації, її потреби та інтереси, умови та можливості її життя. Наприклад, українська національна правова система успадкувала традиції, закладені в історичній правовій па-м'ятці — «Руській правді», правовій системі, що діяла в Ки-ївській Русі. В «Руській правді» і на сьогодні зберігається важливий для нас правотворчий дух українського народу.

Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від ін-ших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково ва-жливе значення правових обов'язків. У співвідношенні між правами та обов'язками (з прав та обов'язків головно складається право) провідне місце посідають обов'язки, оскіль-ки від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов'язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту зале-жить від виконання державою свого обов'язку щодо органі-зації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчите-лів, забезпечення навчання в школах підручниками, облад-нанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване.

Особливості права полягають ще й в тому, що змінити його приписи або відмінити їх дію може лише та державна влада, яка його встановила чи санкціонувала, або вища в порядку підлеглості державна влада. Тому, наприклад, правові акти, встановлені Президентом України, відмінити, крім самого Пре-зидента, ніхто не може. Лише Конституційний суд може зафік-сувати (якщо це буде мати місце) невідповідність право-вого акта