Курсова робота

На тему:

«Джерела цивільно-процесуального права»

Зміст.

Вступ.

Розділ 1. Характеристика нормативно-правових актів, як джерел права.

Розділ 2. Види джерел цивільно-процесуального права:

2.1. Конституція, як основне джерело права.

2.2. Цивільно-процесуальний кодекс.

2.3. Закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Розділ 3. Роль постанов Пленуму Верховного Суду України в практиці цивільного судочинства.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

Дослідження джерел права має велике значення, оскільки джерела цивільно-процесуального права становлять матеріальну форму вираження норм цивільно-процесуального права. З розвитком суспільних відносин коло таких джерел зростає, тому знання їх є досить важливим.

Мета курсової роботи становить сукупність завдань, які покликані визначити сутність джерел цивільно-процесуального права, провести між ними різницю, охарактеризувати Конституцію України, закони, закони, міжнародні договори, підзаконні нормативно-правові акти, як джерела цивільно-процесуального права.

Система джерел цивільного процесуального права включає в себе досить широке коло нормативно-правових актів, а зокрема: Конституція України, Цивільно-процесуальний кодекс України, а також закони України «Про судоустрій України», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про судову експертизу», «Про міжнародне приватне право», і інші. Саме їх характеристика становить основу курсової роботи.

Точне і неухильне додержання судами України норм процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції є неодмінною умовою здійснення завдань цивільного судочинства - забезпечити їх правильне, справедливе і швидке вирішення з метою захисту прав і законних інтересів громадян, охорони суспільного ладу й державності України, прав та законних інтересів, підприємств, установ, організацій, дальшого зміцнення законності і правопорядку, запобігання правопорушенням та виховання громадян у дусі неухильного виконання законів і поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей. Саме тому важливе значення при визначенні джерел цивільно-процесуального права мають Постанови Пленуму ВСУ, які не містять у собі норм права, проте визначають як саме суди мають застосовувати останні (правильно, однаково), з метою додержання законності і забезпечення розвитку правової держави в Україні.

Розділ 1. Характеристика нормативно-правових актів, як джерел права.

Нормативний правовий акт — це офіційний документ, прийнятий компетентними суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.[1]

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. Допускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Конституція — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом — Конституційним Судом України.

Закони поділяються на окремі види за різними критеріями. Зокрема, це такі:

- конституційні закони — органічно поєднані а Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом ХVІ Конституції України, або якими вноситься зміни чи доповнення до Конституції;

- звичайні закони — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України «Про виконавче провадження»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

- кодифіковані закони — нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Цивільно-процесуальний кодекс, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тощо);

- тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений V часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік);

Підзаконні нормативні правові акти — це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему.

Їх можна класифікувати за такими критеріями:

1) за суб'єктами видання — нормативні акти глави держави, уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2) за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта — загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних органів виконавчої влади, які обов'язкові для виконання на всій території держави); відомчі (нормативні акти органів спеціальної компетенції — міністерств, відомств, які поширюються тільки на організації і осіб даного відомства); локальні (нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади, сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах цих організацій);

3) за зовнішньою формою акта — укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;

4) за часом дії — постійні і тимчасові;

5) за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);

6) за порядком прийняття — видані