Так, наприклад, Постанова Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначає, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Звернути увагу судів на те, що за змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України) єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК, якщо невжиття заході забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права які можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Суди апеляційної інстанції при розгляді цивільних справ мають перевіряти дотримання судами процесуального законодавства щодо забезпечення позову та у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК, відповідно до ст. 320 зазначеного Кодексу реагувати на допущені судами помилки шляхом постановлення окремих ухвал.

Постанова Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції».
Узагальнення судової практики показує, що суди в основному розглядають і вирішують справи в суворій відповідності з вимогами чинного законодавства. Разом з тим деякі суди не завжди додержують встановленого порядку провадження в цивільних справах, особливо вимог закону про підготовку справ до судового розгляду, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, правил збирання, дослідження і оцінки доказів, про судові рішення, запобігання правопорушенням, строки розгляду справ. Допускаються факти безпідставного відмовлення у прийнятті позовних заяв, розгляду цивільних справ у відсутності сторони, яка не була повідомлена про час і місце судового засідання, інших процесуальних спрощень.[8]

Відповідно до вищезазначеної постанови Верховний Суд України рекомендує звернути увагу судів першої інстанції на недопустимість зазначених недоліків і зажадати їх усунення та забезпечити суворе додержання правил судочинства, розгляду кожної цивільної справи у точній відповідності з законом, у встановлені строки і на високому професійному рівні.

В умовах дії розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову необхідно рішуче підвищити рівень здійснення правосуддя по цивільним справам і культуру судових процесів, забезпечити неухильне додержання принципів рівності громадян перед законом і судом, незалежності суддів і підкорення їх лише закону, гласності судових процесів і вимог про мову, якою ведеться судочинство.

Особливу увагу слід приділяти дальшому поліпшенню розгляду цивільних справ про захист конституційних прав і свобод громадян, діючих різноманітних і рівноправних форм власності, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних підприємству, установі, організації, справ, що виникають у зв'язку з порушенням державної, трудової, договірної дисципліни, іншими незаконними діями або бездіяльністю у сфері економіки. При вирішенні питання про прийняття заяви суддя перевіряє, чи має заявник відповідно до ст.5 ЦПК право на порушення справи, чи відповідає форма і зміст заяви вимогам закону, чи нема передбачених ч.2 ст.136 ЦПК перешкод для порушення справи, враховуючи при цьому, що чинним законодавством підвищена роль судів у цивільно-правовому захисті соціально-економічних, політичних і особистих прав громадян, прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, об'єднань і значно розширена судова юрисдикція.

Суди зобов'язані виключити з практики випадки не обгрунтованої відмови у прийнятті заяв у цивільних справах, маючи на увазі, що в прийнятті такої заяви може бути відмовлено лише у випадках, зазначених у відповідних пунктах ст.136 ЦПК. При цьому за п.1 цієї статті у прийнятті заяви відмовляється, якщо справа непідвідомча суду або не підлягає розгляду в суді з інших підстав. Наявність рішення чи ухвали суду про затвердження мирової угоди, що набрали законної сили, постановлених по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, є