підставою для відмови у прийнятті заяви за п.3 ст.136 ЦПК незалежно від того, хто із сторін знову звернувся з таким же позовом.
Недопустима відмова у прийнятті заяви з мотиву пред'явлення позову неналежним позивачем чи до неналежного відповідача. У цих випадках відповідно до правил ст.105 ЦПК питання про заміну позивача чи відповідача або притягнення до участі у справі належного відповідача вирішує суд, він же при вибутті неналежного позивача і відмови належного позивача вступити в справу закриває провадження згідно з п.4 ст.227 ЦПК, а в інших випадках відмовляє в позові неналежному позивачу.
Отже, можна сказати, що Постанови Пленуму Верховного Суду України є досить важливими у процесі вирішення судами цивільних справ, оскільки вони містять рекомендації щодо однакового застосування судами норм цивільно-процесуального права. Вони не містять нових правових норм, тому не відносяться до системи джерел цивільно-процесуального права.
Висновок.
У науковій та в навчальній літературі джерела права розглядають переважно як зовнішню форму функціонування права, ту оболонку, без якої неможливе існування правової норми. Однак іноді у це поняття вкладають інший зміст. Йдеться насамперед про ті об’єктивні чинники, які породжують право як соціальне явище. І такими чинниками – джерелами, називають матеріальні умови життя суспільства, економічні, політичні та соціальні потреби відповідних соціальних груп населення, які творять право. Тобто тут маються на увазі джерела права у їх матеріальному значенні.
Джерелами цивільного процесуального права вважаються способи вираження норм права, що їх приймають компетентні органи державної влади.
Система джерел цивільного процесуального права є досить розгалуженою, до неї входять:
Конституція України;
Цивільно-процесуальний кодекс;
Закони;
Підзаконні нормативно-правові акти;
Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України і належним чином імплементовані в національне законодавство.
Треба сказати, що для цивільно-процесуального права важливими є Постанови Пленуму Верховного Суду, проте вони не мають нормативного характеру і таким чином не є джерелами цивільного процесуального права.
Цивільне процесуальне право діє щодо осіб у часі і просторі. Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки (наприклад, п. 7 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК).
Список використаної літератури:
Конституція України. - Х.: ПП. «ІГВІНІ», 2006.- 64 с.
Цивільний процесуальний кодекс України.: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2006. – 140 с.
Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ.
Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. № 202/98 – ВР.
Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606 – XIV.
Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709 – IV.
Закон України «Про судоустрій» від
Постанова Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 р. № 9.
Постанова Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції».
Цивільно-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За ред. В.В. Комарова. – Х.: Одісей, 2001.- 816 с.
Цивільно-процесуальне право України: Підруч.: Академ. Курс/ Штефан М.Й. – К.: 2005.- 622 с.
Цивільно-процесуальне право України: Навч. Посіб./ За ред. С. С. Бичкової. - К.: Атіка, 2006.- 383 с.
Загальна теорія держави і права.:/ За ред. О.Б. Цвіка. – Х.: 2003р. – 435 с.