У цей період вже твердо утвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії — наявність практич-ного стажу юридичної роботи або стажування. Наприклад, у Франції згідно з указом 1822 року вимагалася наявність трирі-чного практичного стажу або п’ятирічне стажування. У Німеч-чині статут 1878 р. встановив трирічну практичну підготовку до самостійної адвокатської діяльності.

Зазнала докорінної зміни і гонорарна практика. Тепер винагорода за захист у суді або надання юридичної поради перестала бути платою за особисту послугу і перетворилася на почесний дарунок з боку клієнта, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати судом (зокрема, у Франції та Анг-лії). Але й клієнт, сплативши гонорар, не міг вимагати його Повернення. У Німеччині за законом 1879 р. визначення гоно-рару відбувалося як за домовленістю, так і за таксою. У США і Канаді гонорар обумовлювався договором, на підставі якого адвокат міг пред’явити до клієнта судовий позов.

Отже, адвокатура, виникнувши на нижчих стадіях людсь-кої культури та проходячи через різноманітні фази свого роз-питку, досягає повного розвитку в цивілізованих державах Західної Європи. Первинною її формою є родинна або сусід-ська адвокатура. Ми її знаходимо як у некультурних народів, гак і в Греції та Римі. Поступово адвокатура переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію. Такий перехід відбувся у напівцивілізованих державах.

Він розпочався, але не встиг закінчитися в Греції. Цей перехід відбувся у Римі та в усіх інших цивілізованих країнах Європи. Перетворившись на професію, адвокатура протягом тривалого часу залишається неорганізованою, доступною для всіх і кожного сферою діяльності. Але з економічним і соціа-льним розвитком і ускладненням правовідносин у суспільстві розпочинається їх організація. У республіканському Римі за-конодавча діяльність поширювалася лише на обмежені сторо-ни адвокатської професії. Так, визнаючи її абсолютно вільною професією, римське право визначило обмежувальні рамки до-пуску до адвокатури та вирішило питання винагороди римсь-ких юристів. Організація республіканської адвокатури грунту-валася на принципах відокремлення правозаступництва від судового представництва, абсолютної свободи професії, відно-сної її безоплатності. Із зміною у Римі форми правління змінилося й становище адвокатури. Місце зазначених принци-пів зайняли інші, прямо протилежні їм. Так, правозаступниц-тво злилося з судовим представництвом; професія з вільної стала замкнутою; повна незалежність підпорядкувалася судо-во-адміністративній владі; гонорар з добровільного пожертву-вання перетворився на винагороду, одержувану через суд.

У такому вигляді адвокатура перейшла у середні віки. Протягом цього періоду принципами її організації були: відсу-тність станової організації; відокремлення правозаступництва від судового представництва; відносна свобода професії, тіс-ний зв’язок з судовими органами та дисциплінарна залежність від останніх; римська система визначення гонорару. У насту- пні часи (XVI—XIX ст.ст.) сталися зміни у двох останніх принципах. Зокрема, адвокатура оформилася у стані, знов запроваджується відносна безоплатність праці адвоката.

У XX столітті адвокатура домоглася незалежності й солі-дарності, перетворившись на силу, яка активно використову-ється в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.

2 Організаційні засади діяльності адвокатури

Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуа-льно, відкрити своє адвокатське бюро або об’єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвока-тські об’єднання, які діють відповідно до Закону про адвока-туру і своїх статутів.

Діяльність адвокатських об’єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право заняття адвока-тською діяльністю.

Закон про адвокатуру України відносить порядок утворен-ня адвокатських об’єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов’язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об’єднань.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юри-дичними особами. Вони, як і адвокати, що приватне практи-кують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому законодавством порядку — і в іноземних бан-ках), печатку і штамп із своїм найменуванням.

Закон визначає відносини адвокатури з державними стру-ктурами, гарантуючи при цьому їі самостійність та незалеж-ність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у випадку участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звіль-ненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здій-сненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвока-тів. Стосовно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адво-катським об’єднанням у вирішенні соціальних питань, забез-печують їх приміщеннями для роботи тощо.

Адвокати України виконують за Законом такі функції: дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують. свої обов’язки, передбачені кримінально-процесуальним зако-нодавством, під час дізнання та на попередньому слідстві. Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.

Закон про адвокатуру вперше надав адвокатам та адвока-тським об’єднанням право створювати регіональні, загально-державні та міжнародні спілки та асоціації, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об’єд-наннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійсню-ють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також створюють спеціальні фонди. Об’єднання і асоціації діють на підставі статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України.

У контексті зазначеного слід підкреслити, що організа-ційне