В Римі ж, давній фортеці права, всі війни вважалися справедливими. Війни, вважалося, велися по волі Богів. Внаслідок цього, війни не були обмежені якимось юридичними обмеженнями. З цього пішла жорстокість риської армії, яка не жаліла нікого. Навіть храми підлягали нападам та спустошенням.

Стародавні греки не мали інститута постійного дипломатичного представництва і частіше за все посольства носили разовий характер. Посли отримували документи, які підтверджували їх офіційний статус та уповноважували на право ведення переговорів. Документ мав вигляд подвійних, натертих воском дощечок та називався дипломом. Недоторканість послів була загальнооприйнятою, її порушення моогло призвести до віійни. Посли “знаходилися під охороною Богів” та також мали недоторканість. Від послів вимагалося вміння вести переговори та укладати угоди про мир, об”єднання та взаємодопомогу.

Пізніше зустрічаються договори проо торгівлю та права іноземців, безправне становище яких було значною перешкодою в розвитку торгівельних відносин. Найяскравішим прикладом тут була Греція. Греки мали інститут проксенів (покровителів), який на початку свого розвитку мав особистий характер. Згодом цей інститут набув державні ознаки . Проксен був захисником іноземців у власному полісі. В Римі була створена посада praetor peregrinus, який визначав принципи та норми, що пов”язані з статусом іноземців та їх перебуванням в Римі. Він також вирішував спори між ними. З вищезазначених інститутів і сформувалося пізніше консульське право.

В цей же час в Китаї та Індії були відомі різноманітні форми посередництва тта арбітражних судів. В 546 р. до н. е. був скликаний загальнокитайський конгрес, згідно з яким було ухвалено договір про ненапад - мирне вирішення спорів, шляхом звернення сторін до арбітражу.

Завершується період міжнародного права Стародавнього світу падінням Західної Римської імперії в 476 р. н.е. До цього часу Рим увібрав у себе всі існуючи тоді інститути міжнародного права та доповнив їх своїми специфічними рисами. Наприклад, договір про пІклування, що передбачав завчасне віддавання зброї, вождів та заручників. Переможена сторона залишалася разом з тим суб”єктом міжнародного права. З подальшим розвитком, такий договір укладався і в мирний час. Держави, які отримували його, ставали союзниками Риму. Існував також договір перемирря, який підписувався командуючим армії, консулом або легатом та вступав у силу одразу, але тільки умовно. Для реальної дії договір підлягав подальшій ратифікації.

Таким чином закінчується перший і головний період становлення міжнародноо права.

б) Міжнародне право середніх віків

Міжнародне право середніх віків свій розвиток отримало після падіння Західної Римської імперії та останнього римськоого імператора Ромула Августа. З цього часу беруть початок феодально - суспільні відносини. Ця система має свій ряд особливостей:

Спільного для всіх міжнародного права не існувало. Відомі такі центри міжнародного життя: Західна Європа, Візантія, Київська Русь, Московська держава, Арабський Схід, Китай, Індія. Суб”єктами міжнородного права були: монархи, пап римський, лицарські ордена, вільні міста та їх спільноти.

Для феодалізму характерна велика кількість усних договорів, запорукою яких була клятва, або потискання рук. Перші ж писемні документи були написані латиною. Терміни дії були різноманітні: від 1 року до 50 років та більше. Давність міжнародних угод не була ще чітко визначена та відома.З”являються нові види угод: торгівельні, про плавання по річках (Феррарський пакт 1117р.), консульскі, валютні та інші угоди. Феодальні угоди були переважно двухсторонніми, але відомі також багатосторонні мирні угоди, такі як Вестфальський трактат 1648 р. згідно з яким завершувалася Тридцятилітня війна. В основі його полягав принцип політичної рівноваги, після якогоо рішення європейських проблем здійснювалося на світській основі, але не на релігійній.

У вирішенні міжнародних суперечностей застосовувалися третейські суди. В якості арбітрів виступали монархи, світські феодали, папа римський, колегії з однаковою кількістю членів з обох виступаючих сторін.

Як і в період зародження міжнародного права, так і в середні віки не існувало інститута постійних диплооматичних представників. Поступово норми права зовнішніх зносин почали входити до договорів, але залишалися переважно звичайними. В дипломатії панував принцип: “Посол носить обличчя государя та мовить його речі”. Тобто посли були недоторканими особистостями. Вони наділялися особливими привілеями, наприклад, неможливістю затримання їх владами держави та арешту їх майна, або звільнення від сплати митного податку.

Також з”являється інститут консулів. Перші з них почали складатися в Х ст. в Середземномор”ї. Спочатку консули являли собою обраних з іноземних купців та мореплавців особ, які мали захищати інтереси їх перед місцевими владами. З подальшим розвитком з”являються відповіднв державні установи.

Існувало “берегове право”, згідно з яким, всі кораблі, які розбивалися на березі іншої країни разом з речами належали тій країні. З цього приводу потрібно відмітити, що право Київської Русі було більш розвинене. Згідно такого права, кораблі належали власнику, якого розшукували і сповіщали про події.

Подальший розвиток отримали норми права війни. Розвивається опіка поранених та хворих.

З”вляються такі нововведення як режим нейтралітета та його гарантії; велике значення мала ідея суверенітета та рівноправ”я держав. Але в тогочасному розумінні суверенітет держави прирівнювався до суверенітету монарха.

Саме в середні віки започатковується Гуго Гроцієм наука міжнародного права. В 1625 р. вийшла перша систематична праця “Про право війни та миру”, яка містила всі основні питання міжнародного права.

Великі географічні відкриття та виникнення в зв”язку з цим глобальних світових зв”язків поступово призводять до