Курсова робота

З дисципліни:”Трудове право”

Тема:”Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція з вирішення трудових спорів”

Вступ................................................................................................................3

1.Європейський суд з прав людини як вища міжнародна інстанція.

1.1 Історія формування Європейського Суду........................................5

1.2 Правова діяльність Європейського суду.........................................7

2. Особливості розгляду трудових спорів Європейським судом.

2.1Порядок розгляду та наслідки. Рішення трудових спорів Європейського суду....................................................................................13

2.2.Юридична відповідальність за невиконання рішень Європейського суду....................................................................................25

Висновок........................................................................................................32

Список використаної літератури...............................................................34

ВСТУП

Після проголошення 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України незалежної держави відразу ж постало питання про її зовнішньополітичні орієнтири. Ліквідація в Європі протистояння двох ідеологій й усвідомлення Україною того, що з врахуванням історичних, географічних, політичних, економічних, культурних, правових та інших факторів вона приречена бути в європейській сім'ї, зумовило її вибір. Не дивлячись на те, що Україна, як і інші держави Східної Європи, по багатьом своїм параметрам, в тому числі й правовим, в певній мірі різнилася від "старожилів'' Європейського Союзу, Ради Європи, останні, не стали перекривати їй шлях до європейських структур, а тільки поставили перед Україною певні вимоги, пов'язані перш за все з необхідністю здійснення на її терені широкомасштабних державно-правових реформ, приведення її законодавства у відповідність з міжнародно-правовими стандартами, зокрема, з тими,що стосуються захисту прав людини.
14 липня 1992 р. Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. Невдовзі Комітет Міністрів Ради Європи доручив Парламентській Асамблеї виробити з цього приводу для України певні рекомендації. В основному виконавши їх, Україна 31 жовтня 1995 р. приєдналася до Ради Європи, отримавши дванадцять місць у Парламентській Асамблеї. Однак, вступ до Ради Європи ще не означав автоматичної "повнокровної" участі України в діяльності цієї організації. Це, можна сказати, був аванс довіри з розрахунком на майбутні суттєві переміни в українському суспільстві. Так, у висновку Парламентської Асамблеї від 26 вересня 1995 р. щодо вступу України до Ради Європи було констатовано, що Україна дійсно обрала шлях демократичного розвитку, і вже зробила немало чого позитивного на цьому шляху як у внутрішньополітичному, так і міжнародному аспекті. Однак , разом з тим говорилося, що з прийняттям України в члени цієї організації їй на протязі певного часу (як правило, відводився один рік) треба буде здійснити цілий ряд заходів, з одного боку, пов'язаних з реформуванням внутрішнього законодавства і державно-правових структур (прийняти нову Конституцію, 3акон про вибори, 3акон про політичні партії, нові кодекси - Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, здійснити судову реформу, внести корективи в діяльність Генеральної прокуратури, пенітенціарної системи, адвокатури, органів, які займаються питаннями в'їзду до країни і виїзду з неї, вирішити різні церковні проблеми, тощо), з другого боку, пов'язаних з приєднанням до цілої низки європейських міжнародних пактів: зокрема, до Конвенції про запобігання тортурам, нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, Конвенції про захист національних меншин, Конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, Конвенції про передачу засуджених осіб, Конвенції з питань відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, Хартії про місцеве самоврядування, Хартії про регіональні мови та мови національних меншин, Соціальної хартії, і, звичайно, до пріоритетного документу - Європейської конвенції з прав людини.
Україні, як відомо, не вдалося здійснити всі заходи у відведений для неї термін. Однак, європейська спільнота толерантно сприймає це, розуміючи, що перебудова українського суспільства на нових засадах потребує часу, значних духовних та матеріальних зусиль. Те, що Україна вже зробила, а головне прийняла нову Конституцію (28 червня 1996 р.), в якій правам і свободам людини і громадянина присвячено найбільший за обсягом і найвагоміший за змістом ІІ розділ, й ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини (17 липня 1997 р.), чим, зокрема, визнала обов’язковість юрисдикції Європейського Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції, демонструє всім, що вона, може й не так швидко, як хотілося би, але цілеспрямовано й неухильно, інтегрується в європейський правовий простір.

Ще не так давно мало хто в Україні знав про існування, а тим більше про діяльність Європейського Суду з прав людини, який за його місцезнаходженням часто називають Страстбурський суд.Однак зі вступом України в Раду Європи , а особливо після ратифікації Європейської конвенції з прав людини, на основі і з відповідністтю якої діє цей Суд,ситуація принципово змінилася.Громадяни України,які вважають свої права з числа передбачених названою Конвенцією порушеними діями державних органів і які не знайшли належного захисту на національному рівні,отримали можливість звернутися в Страстбурський суд.

Метою цієї роботи є: проаналізувати та дослідити діяльність Європейського суду з прав людини. Як нам відомо багато громадян України звертаючись до Європейського суду отримали відмову. Чому саме їм було відмовлено і в чому причина цієї відмови, яка мета їх звернення? Ці та багато інших питань висвітлено в цій курсовій роботі. І я постараюсь як можна чіткіше викласти ці проблеми та можливі варіанти їх вирішення в цій роботі.

1.Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція

1.1 Історія формування Європейського Суду.

Вступивша в силу 3 вересня “Європейська конвенція про захист прав та свобод людини” не тільки проголосила основоложні права людини, а й створила особливий механізм їх захисту.

Спочатку цей механізм включав три органи, які несли відповідальність по забезпеченню дотримання обов’язків, прийнятих на себе державами- учасниками Конвенції: Європейську Комісію з прав людини, Європейський Суд з прав людини