33. В тринадцяти рішеннях від 26 жовтня 2000 року суд першої інстанції, взявши до уваги угоду, укладену між заявниками та Урядом, констатував відсутність претензій заявників до шахти "Червоноградська" №2 і оголосив про закриття пов'язаного з ними судового процесу.

ПРАВОВІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

34. Суд взяв до уваги мирне врегулювання, досягнуте сторонами, умови якого викладено вище в пунктах 7 і 8 (стаття 39 Конвенції). Він констатував, що відповідно до укладеної угоди Уряд сплатив суми, які вимагалися заявниками і які ті прийняли. Таким чином, Суд дійшов до висновку, що справу вирішено в значенні пункту 1b) статті 37 Конвенції. Він переконався, що вищезгадане врегулювання грунтується на дотриманні прав людини, як воно визначене в Конвенції та протоколах до неї (пункт 1 статті 37 Конвенції і пункт 3 статті 62 Регламенту).

35. Той факт, що раніше в листах від 21 листопада 2000 року, 10 січня та 4 лютого 2001 року заявники змінили своє рішення і просили Суд не вилучати справу із реєстру і розглянути її по суті, не робить в даному випадку недійсною угоду, укладену сторонами. Тому Суд не може продовжувати розгляд заяви.

36. Отже, справу слід вилучити із реєстру справ, що підлягають розгляду. 

З огляду на зазначені причини Суд одностайно вирішив вилучити справу із реєстру.

Вінсен БЕРЖЕ,    Георг Ресс,
Секретар               Голова

2.2.Юридична відповідальність за невиконання рішень Європейського суду.

Завдання Європейського суду - “гарантувати, щоб при тлумаченні цього Договору дотримувались законодавчих норм” (ст..164(ЕС)). Він є найвищою інстанцією з усіх правничих питань Європейського Союзу(ЄС) , і від нього можуть вимагати вирішення проблем конституційного і адміністративного права, економічного законодавства у справах, що направляються до Європейського суду безпосередньо або через звернення національних судів. У практичній діяльності Суд користується континентальною моделлю права і використовує принципи й традиції усіх країн ЄС.

Оскільки Договір ЄС є рамковою угодою, Суд став надзвичайно впливовим механізмом у “заповненні правничих прогалин” і створив це право, приймаючи сміливі й часто нестандартні рішення. Європейський суд тлумачить угоди та інше законодавство ЄС у спосіб, який дозволяє впровадити у життя скоріше дух, ніж букву договорів. Він розглядає Співтовариства як живий організм, що розкривається, положення догoворів - як об’єкт, що може змінюватися.

Суд неодноразово критикували за його активну позицію. Інші мотивували таку сміливість необхідністю розвитку Співтовариства, що у 70-х – на початку 80-х років блокувався через політичну інерцію. Через таку критику чи у зв’язку з активізацією діяльності різних інститутів Співтовариства після прийняття Єдиного Європейського акта останні рішення Суду мають ознаки консерватизму, хоча у деяких аспектах він продовжує дивувати.(див. справу Барбер 1) Справа С-262/88, Barber v. Gardian Rogal Exchange Assurance Group (1990) ECR I – 1889.

.

Європейський суд складається з 15 суддів, по одному з кожної країни-члена, і голови, якому допомагають вісім генеральних адвокатів. Їх “обирають серед осіб, незалежність яких безсумнівна”(ст.167(ЄС)). Генеральний адвокат сприяє діяльності Суду через детальний аналіз відповідальних спірних потань, що подається у вигляді рекомендацій, корисних як мотиваційне пояснення винесеного рішення. Рішення є єдиним і колегіальним, прецеденти тут не є обов’язковими, оскільки Суд завжди може відступити від попередніх рішень за наявності нових фактів.

Спираючись на систему європейського права, Європейський суд розробив перелік основних прав людини.

Рішення суду обов'язкові насамперед для учасників судового процесу. Вони оприлюднюються в офіційному збірнику матеріалів суду.

Системою співтовариства не передбачено розподілу між гілками судової влади. Таким чином, виконуючи різноманітні функції, Європейський суд водночас є і конституційним, й адміністративним, і цивільним, й арбітражним судом, а також експертною інстанцією.

У 1986 році ЄЄА закріпив створення Суду першої інстанції. У жовтні 1988р. на це була отримана згода, і 1 вересня 1989 р. розпочались його засідання. Юрисдикція Суду першої інстанції обмежується суперечками між Співтовариством і його службовцями (“персональні справи”), правом конкуренції ЄС (за винятком посилання на ст.177(ЄС)), заявами щодо судового контролю та збитками, пов’язаними з деякими аспектами діяльності Європейського об’єднання вугілля та сталі. У червні 1993 р. Рада погодилася з наданням Суду першої інстанції повноважень відносно усіх позовів ”фізичних і юридичних осіб” за ст.. 173 та 175 (ЄС), за винятком антидемпінгових справ. Існує право на подання до Європейського суду апеляції на рішення Суду першої інстанції з питань права.

Форма впровадження справ в Європейському суді

Основними формами впровадження справ у Європейському суді (включаючи Суд першої інстанції, коли це входить до його юрисдикції) є прямі дії, звернення щодо попереднього рішення, непрямі оскарження через позови відносно протиправності та висновки.

Прямі дії: дії стосовно невиконання зобов’язань

Дії стосовно невиконання зобов’язань є позовом, зверненим проти будь-якої країни Співтовариства з боку Комісії згідно ст.170 (ЄС) або проти іншої країни-члена відповідно до ст.170 (ЄС). Таке невиконання може бути як результатом бездіяльності (наприклад, відсутність імплементації директиви у передбачений строк чи імплантація її неналежним чином), так і діяльності (наприклад, запровадження в дію чи примусове виконання національного законодавства або здійснення національної політики у спосіб, несумісний з правом ЄС). Нині Комісія суворо переслідує країни-члени, які порушують свої зобов’язання. Ст. 171 Договору про ЄС передбачає :

”Якщо Суд ЄС виявить з боку будь-якої країни-члена порушення зобов’язань, що випливають з цього Договору, то ця країна буде зобов’язана вжити відповідних заходів для виконання рішення Суду .

Якщо Комісія вважає, що ця країна-член не вжила відповідних заходів для виконання рішення Суду.

Якщо відповідна