Позовна давність

П.д. – строк для захисту права за позовом особи, право якої поруш4ується.

Тривалість. Законодавство передбачає 2 види строків позов. давн.:

а) загальні – 3 р.

б) спеціальні – 6 м, 2 м.

Перебіг строків п.д. зупиняється у випадках:

а) коли пред’явленню позову перешкоджає надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

б) коли позивач або відповідач перебуває у складі Зб. Сил, переведений на військ. стан.

Перебіг строку п.д. зупиняється якщо ці обставини виникли або продовжували існувати в останні 6 місяців строку давності, а якщо вказаний строк менший 6 м. – протягом строку давності.

Переривання п.д. допускається лише:

а) при пред’явленні позову у встановленому порядку (пред’явлення позову, залишеною без розгляду, не перериває перебігу строків позовної давності);

б) в спорах, в яких однією або двома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається здійсненням зобов’язаного особою дій, що свідчить про визнання боргу.

Поновлення. Якщо суд визнає поважною причиною пропуск строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Право приватної власності: суб’єкти, зміст, підстави наб.

Суб’єктами приватної власн. є гром. Укр., іноземні громад. та особи без громад., тобто лише фізичні особи.

Зміст:

право володіння;

право користування;

право розпорядження.

Володіння кожен громад. здійснює самостійно або за власною волею спільно з іншими особами.

- // - . Може бути позбавл. можливості, всупереч власній волі, користув. своєю власністю (позбав. волі).

Воно остаточно утвердж. абсолютну владу гр.-на над майном, дає можливість реалізувати цю владу шляхом тимчасової передачі майна іншим особам або відчуження його за угодою продажу, дарування тощо.

Загальною умовою визнання громадянина власником набутого майна є правомірність його одержання:

виникн. пр. власності на доходи, від участі в суспільному виробництві;

- // - на доходи гр.-ян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності.

- // - за договором та іншими право чинами.

- // - внаслідок приватизації об’єктів державної власності за приватизаційними майновими сертифікатами.

Право спільної власності

Майно може належати на праві власності не лише одній, а й Кольком особам одночасно.

Об’єднане майно може належати на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. З правової точки зору між двома різновидами спільної власності існують певні відмінності. Так, кожен учасник, спільної часткової власності має чітко визначену наперед частку у праві власності на спільне майно. Частки можуть бути рівними і нерівними. У випадку загибелі, пошкодження частини майна, якого користувався один із співвласників, останній не втрачає права спільної власності, оскільки відбувається відповідне зниження часток інших співвласників.

У спільній суміс. власн. її учасники не мають наперед визначних часток. Тут право кожного із співвл. рівною мірою поширюється на все спільне майно. Вони мають рівні права володіння користування, а за певних умов і розпорядження ним.

Частки тут можуть бути визначені при виділі або поділі майна з додержанням принципу їхньої рівності. Крім випадків, прямо передбачених законом.

Цивільно-правові та зобов’язальні способи захисту права власності

Найважлив. цивіл.-правоим засобом захисту права власн. є віндикація – витребування власником майна з чужого незаконного володіння (шляхом пред’явлення позову в суд чи арбітраж).

Віндикаційний позов не може бути задоволений. коли у відповід. речі вже немає.

Коли хтось чинить перешкоди власнику у користуванні або розпорядженні річчю, власник може вимагати усунення порушень його права. (негаторний позов).

Витрати пов’язані з усуненням порушень прав власника несе порушник.

Віндикаційний і негаторний позови належать до позовів речового характеру.

Якщо речі у незаконного володільця вже немає, не можна і вимагати її повернення. Проте, це не означає. що власник у цих випадках ніяк не може захистити свої інтереси. Він може використати зобов’язально-правові засоби захисту права власності (позов про відшкодування заподіяної шкоди).

Особисті немайнові права фізичних осіб та їх захист

Різні види особистих немайнових прав можна зібрати у 3 правових інститути:

право на немайнові блага, втілені у самій особистості:

а) право на ім’я;

б) на товарний знак;

в) на честь та гідність;

г) на власне зображення.

право на особисту недоторканість, свободу, охорону життя і здоров’я:

а) право на особисту недоторканість;

б) право на охорону життя і здоров’я;

право на недоторканість особистого життя:

а) цив. право на недоторканість життя;

б) право на особисту документацію;

в) право на таємницю особистого життя;

г) право на таємницю особистого спілкування.

Сьогодні у зв’язку з неурегульованістю цивільним правом багатьох особистих немайнових порав, не зв’язаних з майновими, у законодавстві відсутні й санкції, які були б спрямовані як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав. Тому наукова література пропонує закріпити у законі передусім загальне право особи на усунення порушення будь-якого її особистого немайнового права в судовому порядку, а також такі формі відповід.-ті, як громадський осуд та гром. догана, публічне вибачення, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона займати відповідні посади.

Захист авторських і суміжних прав

Суміжні права – право на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограми та організацій мовлення, пов’язаних з використанням творів літератури і мистецтва, автор. права, на які належать іншим особам.

Захист майнових і особистих немайнових прав авторів здійснюється нормами різних галузей права – кримінального, адмін., цивільн.

Закон чітко визначає, що є порушенням а.п. і с.п.

- будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають а право чи с. право, примірників творів, фонограм, програм мовлення;

- ввезення на територію Укр. примірників творів і фонограм, які в Україні охороняються, із країн, де ці твори і фонограми не охороняються.

У разі порушення а. чи с.