Отже, охорона особистого і сімейного життя — це право громадянина на захист від непомірного втручання суспільства і держави в його особисте і сімейне життя. Правовою основою охорони особистого життя є численні конституційні положення, які забезпечують особисті права і свободи громадян у духовній, культу-рній і політичній діяльності, право на вибір професії, роду занять тощо (статті 22—56 Конституції). Але охорона особистого і сімей-ного життя громадян не поширюється на ті його прояви, які суперечать інтересам інших громадян, держави і суспільства або їх порушують. Критерієм втручання є негативний з позиції суспільс-тва зміст особистого життя, його невідповідність державним та громадським інтересам, його антисуспільний характер. Держава в особі органів управління, прокуратури, суду може втручатися в матеріальну і інформаційну сферу особистого і сімейного життя, якщо виникне необхідність захищати права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави (статті 118, 121 ЦПК). Розглядаючи цивільні справи з житлових, сімейних, трудових, інших правовідносин, що характеризують особисте і сімейне життя громадян, суд, здійснюючи правосуддя, дає оцінку окремих сторін особистого і сімейного життя, примушує діяти громадян відповідно до вимог закону.

На охорону інформації про особисте і сімейне життя громадян спрямоване правило ст. 10 ЦПК, яке допускає закритий розгляд справ з метою запобігати розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечити таємницю усиновлення. Чинним законодавством України заборо-няється лікарям, іншим медичним працівникам розголошувати дані про хворобу, інтимну чи сімейну сторону життя хворого, які стали їм відомі внаслідок виконання професійних обов'язків. Але це не стосується випадків, коли медичні працівники повинні дати на запит суду інформацію про стан здоров'я громадянина і провести експертизу для визначення психічного стану громадянина, тощо. При розгляді таких і інших справ (позбавлення батьківства, спори про дітей, розірвання шлюбу) розголошення інформації про особи-сте і сімейне життя громадянина викликається необхідністю обов'-язкового встановлення фактів предмета доказування по справі. Такі дії не є порушенням гарантій охорони особистого життя громадян, а є важливою умовою їх здійснення.

На охорону майнової сторони особистого життя громадян спрямоване банківське законодавство, яке зберігає таємницю про вкладників та інших клієнтів, про зроблені ними операції і стан рахунків по вкладах. Видача довідок установами банку про вклади можлива на вимогу суду відповідно до ст. 387 ЦПК тільки по точно обумовлених категоріях справ: цивільних — про задоволення циві-льного позову, який виник з кримінальної справи, про стягнення аліментів, про поділ вкладів між членами подружжя; кримінальних — за якими вироком суду передбачена конфіскація вкладу. Щодо інших організацій і громадян, які мають майно боржника, встано-влений також належний правовий режим охорони даних про таке майно. Згідно зі ст. 386 ЦПК судовий виконавець може звернути стягнення на грошові суми і майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а так само на гроші і майно, належні боржникові від інших осіб. Інші особи — громадяни і організації повинні на запит судового виконавця у визначений ним строк дати відомості про те, які у них є гроші, цінності та інше майно, належні боржникові, або скільки з них належить боржникові. За ухилення від виконання розпоряджень судового виконавця громадяни і службові та посадові особи підприємств, установ, організацій несуть штрафну цивільну процесуальну відповідальність та на них може бути покладений обов'язок відшкодувати стягувачеві завдані збитки.

Отже, принцип охорони особистого і сімейного життя грома-дян реалізується всією судовою діяльністю. Частиною 4 ст. 32 Конституції кожному гарантується судовий захист права спростува-ти недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиран-ням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостові-рної інформації.

Публічність.

Як державно-правовий принцип публічність зак-ріплена у ч. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121, статтях 124, 129 Конституції України. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи держави здійснюють свої повноваження у встановле-них Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції). Це означає, що суд, органи прокуратури, органи державного управління як органи держави здійснюють процесуаль-ну діяльність у цивільному судочинстві в