Привілеї і іммунітети консульських посадових осіб припиняються з того моменту, коли вони залишають територію даної держави, чи після закінчення певного терміну, який достатній для того, щоб залишити територію даної країни.

У відношенні членів родин привілеї і іммунітети припиняються з того моменту, коли вони залишають територію країни перебування, або коли вони перестають бути членами родини консульської посадової особи.

Що стосується виконання функцій, то практично варто вважати загальновизнаними,ті які консул виконує до моменту залишення своєї посади в консульській установі. У випадку смерті працівника даної установи члени його родини, що проживають з ним, продовжують користуватися наданими їм привілеями і іммунітетами до моменту залишення країни перебування чи до закінчення певного терміну, протягом якого вони повинні були б залишити територію держави перебування.

Важливе значення має ст. 54. Вона говорить про обов'язки третьої держави в момент, коли консульські посадові особи проїжджають через неї, прибуваючи до місця свого призначення чи повертаючись в акредитовану державу. У цій статті сказано: держава надає всі іммунітети передбачені іншими статтями дійсної Конвенції, що можуть знадобитися для забезпечення проїзду чи повернення консульської посадової особи. Це поширюється і на членів їхніх родин.

Конвенція про консульські зносина 1963 р. зобов'язує консульських посадових осіб і всіх осіб, що користуються привілеями і іммунітетами, без збитку для них поважати закони і правила країни перебування (ст. 55). Спеціально підкреслений обов'язок невтручання у внутрішні справи, а консульські приміщення, як уже говорилося вище, не повинні використовувати з метою, несумісною з задачами виконання консульських функцій. Ця стаття відображає практику держав і сприяє розвитку дружніх відносин між ними.

Консульські посадові особи зобов'язані дотримуватися будь-яких вимог, передбачених законами і правилами країни перебування, у відношенні страхування від шкоди, що може бути заподіяна третьою особою в зв'язку з використанням будь-якого дорожнього транспортного засобу, судна чи літака (ст. 56).

Ця стаття спрямована також на забезпечення прав громадян у державах перебування у випадку здійснення правопорушень по відношенні до їхньої особи і майна консульською посадовою особою. Ця особа несе відповідальність за законами країни перебування (ст. 56).

Штатним консульським посадовим особам забороняється займатися в країні перебування будь-якою професійною чи комерційною діяльністю з метою одержання особистих доходів. Це приводить до зняття іммунітету у даної особи (ст. 57).

У результаті розгляду вищевказаних проблем можна зробити наступні висновки:

1. Особисті іммунітети і привілеї консульських посадових осіб неможливо розглядати лише на основі Віденської конвенції 1963 р., а варто враховувати і двосторонні конвенції, що відрізняються широкою різноманітністю в трактуванні даного питання.

2. Консульські посадові особи, як правило, наділяються службовим (функціональним) імунітетом, а універсального підходу до цієї проблеми взагалі не існує. Тому на практиці вирішення зазначених питань нерідко викликає розбіжності і конфліктні ситуації між направляючою державою і країною перебування, чого по можливості варто уникати.

3. Документи показують, що існує широка різноманітність у наданні іммунітетів і привілеїв консульським посадовим особам різних країн.

2. Іммунітети і привілеї адміністративно - технічного й обслуговуючого персоналу консульств.

Важливість дослідження питань про іммунітети і привілеї адміністративно- технічного й обслуговуючого персоналу консульств підрозумівається двома обставинами:—

у першу чергу тим, що значну частину працівників консульської установи складають саме ці категорії;—

у другу чергу тим, що дана проблема залишається сьогодні невивченою.

Необхідність поширення іммунітетів і привілеїв на зазначену категорію осіб у тому чи іншому обсязі припускається тим, що в силу специфіки виконуваних функцій деякі члени адміністративно- технічного персоналу, наприклад шифрувальники, діловоди, секретарі-референти й ін. інформовані в питаннях секретного характеру навіть у більшому ступені, ніж окремі консульські посадові особи. Арешт і інші примусові міри у відношенні них можуть серйозно дезорганізувати діяльність консульської установи і завдати значної шкоди акредитуючій державі.

У той же час надання іммунітетів адміністративно-технічному й обслуговуючому персоналу консульств означає звільнення від місцевої юрисдикції дуже численної групи іноземних громадян. Це торкається фінансових інтересів країни перебування (звільнення від податків і митних зборів), а також інтереси забезпечення правопорядку і державної (національної) безпеки (звільнення від карної юрисдикції).

Виходячи з вищевказаних обставин, у Конвенції 1963 р. було закріплене компромісне положення: "... консульські службовці не підлягають юрисдикции судових чи адміністративних органів держави перебування у відношенні дій, чинених ними при виконанні консульських функцій" (ст. 43).

Таким чином, багатобічна Конвенція 1963 р. надала адміністративно-технічному персоналу, тобто консульському, що служить, обсяг і\ммунітетів, майже рівний іммунітетам консульських посадових осіб. Тобто їх іммунітети і привілеї носять функціональний (службовий) характер і поширюються тільки на дії, чинені консульськими службовцями при виконанні своїх функціональних обов'язків.

Але, говорячи про іммунітети, цією статтею Конвенції обмежуватися неможливо. Справа в тім, що в ст. 72 сказано:

"... при застосуванні положень дійсної Конвенції країна перебування не повинна проводити дискримінації між державами, однак не вважається, що має місце дискримінація, якщо країна перебування застосовує яке-небудь з положень дійсної Конвенції обмежно, через обмежувальне застосування цього положення до його консульських установ у державі, що представляється, якщо за звичаєм чи за згодою держави надають один одному режим, більш сприятливий, ніж той, котрий потрібно положенням дійсної Конвенції...".

Це положення, по суті, привело до того, що іммунітети і привілеї як консульських посадових осіб, так і консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу різних країн у тій самій державі перебування значно відрізняються один від одного відбито в двосторонніх консульських конвенціях.

Двосторонні консульські конвенції не єдині