Подальший перебіг подій, зокрема загроза більшовицької окупації та необхідність незалежницького статуту на мирових переговорах у Бресті, зумовив прийнятття 4 Універсалу. Саме він 22 січня 1918 року проголосив самостійність та незалежність україни, став законодавчою основою нової держави. Прийняття Конституції було відкладено. В Універсалі йшлося про самостійність україни, зазначалося, що проблему федеративного зв'язку з колишньою Російською державою остаточно вирішать Всеукраїнські Установчі збори. Виконавчим органом названо в документі Раду Народних Міністрів, що замінила Генеральний Секретаріат. Її головною метою стало укладення миру з центральними державами. 4 Універсал визнав за необхідне якнайшвидше прийняття Конституції. Вибори до Установих Зборів, відкритят яких було призначене на 9 січня 1918 року, через воєнні події були відкладені і проведені вже у квітні й не по всій Україні. За цей час парламентська комісія Центральної Ради підготувала новий проект Конституції, який враховував реалії самостійного статусу України. На засіданні Малої Ради 27 квітня 1918 від фракції соціалістів-революціонерів Аркадій Степаненко запропонував доручити комісії Центральної Ради, яка вироблаля для Установчих зборів проект Конституції України, негайно внести його на найближчому засіданні на розгляд і затвердження Малої Ради. Засідання було призначено на 29 квітня.

На останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 року було заслухано і ухвалено проект Конституції, або “Статуту про державний устрій, права і вольності УНР”, проте вона так і не набула чинності. Готувалася Конституція на зразок демократичних конституцій Європи та США. Один з головних принципів - поділ влади. Законодавчу владу здійснюють Всенародні Збори, які обираються шляхом всенародного голосування. Вони розглядають і затверджують закони, міжнародні договори, оголошують війну, контролюють Раду Міністрів. Рада Міністрів обіймає виконавчу владу. Вищою судовою інституцією є Генеральний Суд, обраний Всенародними Зборами: він виконує касаційні функції для всіх судів, судить членів Всенародних Зборів і міністрів.

Основний Закон визнавав за громадянами всі конституційні свободи, а національним меншинам забезпечував право національно-персональної автономії. Для російської, єврейської та польської націй право на національно-персональну автономію гарантувалося прямою дією цього закону, нацям же білоруській, чеській, молдавскій, німецький, татарській, грецькій та болгарській можна було скористатися цим правом, якщо подати до Генерального Суду заяву не менш як від 10 тисяч громадян УНР, що заявили про приналежність до даної нації. Найвищим законодавчим органом Національного Союзу є Національні Установчі Збори, що обираються на основі рівного, прямого і таємного голосування, враховуючи принцип пропорційного представництва. Найвищим виконавчим органом Союзу є Національна Рада, яка обирається Національними Зборами. Однак усі постанови, що стосуються компетенції Національного Союзу, мають розглядатися і затверджуватися Всенародними Зборами УНР. Для остаточного розв'язання проблеми національно-державного будівництва готувався проект нового поділу України. Грушевський запропонував поділ на 30 земель, з яких 3 міста - Київ, Харків та Одесу - вилучали в окремі округи з приміськими територіями. Ці землі мали б слугувати округами при виборах до Українських Всенародних Зборах, до них могла б бути пристосована адміністративна та судова влада, а головна - в їх рамках розвивалося б громадське самоврядування.

З огляду на складність ситуації в Україні, очевидно, Конституція не мала шансів на встановлення стабільної виконавчої та незалежної судової влади. Незважаючи на декларативне проголошення незалежності суду та уряду, вони підпорядковалися всесильному парламенту. Всенародні Збори мали право оголошувати вотум недовіри як урядові в цілому, так і окремим міністрам. Політичні обстановка в Україні та пріоритетна роль політично-конфліктних партійних фракцій у парламенті, безсумнівно, вели б до анархії та міжпартійної боротьби. Юридичним нонсенсом була відсутність в Основному Законі відсутність посади Глави держави (президента) та Глави уряду (прем'єр-міністра). На останньому засіданні Малої Ради Президентом України було обрано Михайла Грушевського, проте про цю посаду та її функції в Конституції нічого не зазначалося.

Тим часом паралельно в Києві відбувався з'їзд хліборобів-землевласників, 6, 5 тисяч делегатів якого виступили за відновлення приватної власності та утворення гетьманату. Делегати з'їзду одностайно обрали гетьманом Павла Скоропадського, що можна назвати початком нового періоду української державності - монархічного. Цього ж дня оприлюднені “Грамота до всього Українського Народу” та “Закони про тимчасовий державний устрій України”, які стали правовими основами діяльності гетьманату. В “Грамоті” заявлено, що Скоропадський оголошується Гетьманом всієї України, але тимчасово бере на себе всю повноту влади. Центральну Раду та земальні комітети розпущено, проте всі чиновники мають продовжувати роботу.

“Закони про тимчасовий державний устрій” визначалися чинними до скликання Сойму, до того ж часу влада належала виключно Гетьману України, який оголошувався найвищим керівником усіх зносин Української Держави та верховним головнокомандувачем армії та флоту. Провідною вірою в Україні визнавалася православна. Встановлювався статус українського козацтва, умови набуття кого мали бути визначені окремим законом.