У період збройної боротьби з гетьманатом Скоропадського та певний час після її закінчення Директорія УНР була революційним органом з диктаторськими правами, обіймаючи законодавчу, виконавчу та судову владу. Постала проблема конституювання третьої форми української державності. Таке завдання мусив розв'язати Трудовий Конгрес 22 січня 1919 року. Він ухвалив “Універсал Трудового Конгресу” та “Закон про форму української влади”, що не були розвинуті в конституційний акт, а також передав повноваження здійснювати верховну владу Директорії до наступної сесії. Принципового характеру набули рішення про створення тимчасової верховної влади Соборної України, виходячи з акту злуки УНР та ЗУНР.

Коли з 15 листопада 1919 року влада перейшла фактично до Симона Петлюри, Кам'янці-Подільському було зібрано Всеукраїнську Національну Раду, що поставила за мету усунути Директорію, яка сама практично перестала існувати, скликати Державний Сойм (передпарламент) і оголосити тимчасову конституцію УНР. Після переговорів Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра пообіцяв виробити і прийняти конституцію. Відповідно до постанови Ради Міністрів від 9 травня 1920 року у Кам*янці почала роботу спільна комісія, очолена міністром внутрішніх справ Михайлом Білинським.Результатом пленарних засідань стало прийняття з додатками проекту, підготовленого заступником Всеукраїнської Національної Ради Степаном Бараном. Проте після обрання в Києві нового уряду В'ячеслава Прокоповича робота ця припинилася, і за таких умов 1 червня 1920 року президія Всеукраїнської Національної Ради сама вручила уряду свій проект Основного Закону з вимогою якнайшвидшого вироблення Конституції Української держави. Комісія одразу після створення вимушена була евакуюватися до Тарнова, новий міністр внутрішніх справ О. Саліковський ігнорував ідею вироблення конституції, і урядова комісія розробляла проект закону про верховне управління та про Державну Народну Раду. Після нового ультиматиму Всеукраїнської Національної Ради 30 серпня 1920 року Рада Міністрів окремою ухвалою утворила нову Урядову Комісію з вироблення нової Конституції Української держави, що складалася з 16 чоловік з міністром закордонних справ Андрієм Ніковським на чолі. Комісія розглянула три проекти Конституції: Центральної Ради, Всеукраїнської Національної Ради та Отто Айхельмана, після обговорення взяла за основу другий проект, який був значно розширений і перероблений. Проект Урядової Комісії, поданий Раді міністрів для розгляду, ухвалення та оголошення, оголошував Українську державу самостійною та незалежною, з демократично-республіканським, на основах парламентаризму, устроєм. Законодавча влада належала Державній Раді, до скликання її - Державному Сойму, виконавча влада - Голові держави та Раді Міністрів, судова - незалежним судам. У Конституцію було закладено етнографічний принцип визначення українських земель.Окремі розділи присвячено православній церкві. Було також включено цілий ряд нових статей. Однак цей документ залишився проектом і не був затверджений урядом УНР. Натомість 12 листопада 1920 року С. Петлюра затвердив “Закон про тимчасове верховне правління і порядок законодавства в УНР” та “Закон про Державну Народну Раду”.

Після окупації України радянськими військами більшовики намагалися юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності і почали обговорення української конституції. Відповідно до постанов ІІІ з'їзду КП(б)У, проект першої Конституції Української РСР був розроблений Центральним Виконавчим Комітетом та Радою Народних Комісарів України та схвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції УРСР було покладено конституцію РРФСР.

ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад 10 березня 1919 року прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Цей Основний Закон, як і Конституція РСФРР, грунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату і саме тому був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначила Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських та червоноармійських демутатів. Формування системи Рад базувалося на принципі непрямих виборів: до міської ради робітники обирали 1 представника від 100 виборці, від інших верств трудящих 1 від 300, “Нетрудові верстви” були позбавлені права обирати і бути обрані. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організацією.

У зв'язку з утворенням СРСР та прийняттям першої Конституції Радянського Союзу (січень 1924 р) були внесені відповідні зміни до Конституції України. 15 травня 1929 року ХІ Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову Конституцію УРСР, що внесла зміни щодо територіального устрою (до складу УРСР з 1924 до 1940 рр входила Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка). Було зафікствано триступеневу систему управління.

Зміна КПРС політичних орієнтирів зумовлювала відповідне правове забезпечення. Прийняття програмної тези про перемогу соціалізму стало передумовою нового Основного Закону. Слідом з Конституцією СРСР 1936 р ХІV Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив Конституцію УРСР.

Четверту Конституцію УРСР було прийнято 20 червня 1978 року позачерговою сьомою сесією Верховної Ради республіки. Її текст розробила комісія з В. Щербицьким на чолі відповідно до Конституції СРСР 1977 року.

Усі чотири радянські Конституції України були документами політичними і розроблялися спершу в ідеологічних відділах ЦК КПРС. Враховуючи те, а також статус квазідержави, якою була Україна, ці конституційні акти з певним застереженням можна віднести до групи основних законів держави.

Державно-конституційна ідея продовжувала існувати і в часи радянської окупації. На еміграції громадсько-політичні організації і партії обстоювали право на національне самовизначення України, апелювали до міжнародних організацій світу з приводу колоніального статусу УРСР у складі Радянського Союзу. Державний центр УНР в екзилі, Державне правління України в еміграції, Світовий