Издательство БЕК, 1998. — с. 356.

2 Цивільне право: підручник для юрид. вузів та факультетів/ Д. В. Боброва, О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, О. А. Підопригора та ін. — К.: Вен турі, 1997. — с. 156 — 157.

3 Інформаційно-правовий банк "Юридичний вісник України", №16 (2000) від 22-28.04.99. — с. 11—16.

25

кону України про малу приватизацію), викликає інтерес питання про те, чи є підставою для визнання такого договору недійсним недотримання вимоги закону про його реєстрацію у відповідній місцевій Раді. Із змісту п. 8 Роз’яснення ВАС України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними" випливає, що господарські суди виходять з того, що угода, укладена з порушенням правил щодо обов’язкової державної реєстрації, може бути визнана недійсною лише у тому випадку, коли такі наслідки прямо передбачені нормативним актом. Якщо незареєстрована угода повністю або частково виконана, а сторона, яка одержала виконання, ухиляється від державної реєстрації цієї угоди, друга сторона має право звернутися до господарського суду за захистом своїх інтересів. У такому випадку суд може визнати угоду, що не була зареєстрована, дійсною. Такого рішення достатньо для виникнення у реєструючого органу обов’язку щодо здійснення державної реєстрації угоди, незважаючи на волю другої сторони. Таке рішення може бути прийняте лише, якщо відповідна угода укладена за встановленою формою, а її зміст відповідає вимогам закону.

Окремої уваги заслуговує також положення п. 9 вказаного Роз’яснення ВАС України, відповідно до якого підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі ст. 48 ЦК України бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином угоду, що укладена із зазначеними порушеннями, віднесено до заперечних, в той час як норма ст. 48 ЦК України визначає угоду, яка не відповідає вимогам закону, абсолютно недійсною. Отже, Роз’яснення ВАС України від 12.03.99 потребує вдосконалення.

Слід зазначити, що законодавство про приватизацію передбачає спеціальні підстави недійсності договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації.

Так, зміст ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" свідчить про те, що порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єкта приватизації.

Із змісту п. 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" випливає, що приватизаційне законодавство передбачає ще одну підставу для визнання договору купівлі-продажу об’єкта приватизації недійсним, а саме — невиконання однією із сторін її договірних зобов’язань у визначені строки. Проте недійсною є така угода, яка не має юридичної сили з моменту її укладення і не породжує ніяких прав і обов’язків. Крім того, саме угода є підставою для виникнення зобов’язань сторін, а невиконання сторонами певних зобов’язань є підставою для виникнення угоди. Тому неналежне виконання стороною її зобов’язань по договору не може бути підставою для визнання договору недійсним.

У зв’язку з наведеною проблемою викликає інтерес аналіз п. 1 Роз’яснення Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними", згідно з яким невиконання чи неналежне виконання угоди за загальним правилом не є

26

підставою для визнання угоди недійсною. У такому випадку заінтересована сторона може вимагати розірвання договору, а не визнання його недійсним. Однак законом можуть бути передбачені випадки, коли "порушення законодавства, допущені під час виконання договору, є підставою для визнання його недійсним (зокрема, пункт 5 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна")".

Таким чином, із змісту роз’яснення Вищого господарського суду України випливає, що неналежне виконання однією із сторін договору купівлі-продажу об’єктів приватизації її договірних зобов’язань за певних умов слід вважати підставою для визнання договору недійсним.

Із змісту ст. ЗО Закону України "Про приватизацію державного майна" випливає, що спори про визнання договорів купівлі-продажу в процесі приватизації недійсними вирішуються судом або господарським судом у встановленому порядку відповідно до їх компетенції.

За загальним правилом суд або господарський суд за позовом заінтересованих осіб констатує факт недійсності нікчемної угоди або визнає недійсною заперечну угоду та застосовує відповідні передбачені законом наслідки їх недійсності.

Відповідно до ст. 83 АПК України у випадку, якщо в процесі розгляду спору, господарський суд прийде до висновку про те, що договір, який був предметом дослідження у справі, повністю чи в певній його частині суперечить законодавству або вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, то він визнає за власною ініціативою цей договір недійсним повністю або у певній його частині.

Слід зазначити, що законодавство про приватизацію встановлює деякі особливі вимоги щодо порядку визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, за конкурсом.

Так, положення п. 2 ст. 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вказують на те, що заяву про визнання укладеної на аукціоні, за конкурсом угоди не дійсною з підстав, передбачених п. 1 ст. 20 вказаного Закону, за яких аукціон, конкурс може бути припинений і об’єкт знімається з торгів, може подати лише будь-хто з учасників аукціону, конкурсу або орган приватизації. Крім того, встановлений спеціальний строк в один місяць для подання такої заяви зазначеними особами. Із змісту приватизаційного законодавства випливає, що заяву про визнання угоди, укладеної шляхом проведення аукціону, конкурсу, недійсною з інших підстав може подати будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом