«ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ ПРАВОЧИНІВ НЕДІЙСНИМИ»

2

Зміст

Вступ...................................................................................................................3

1. Поняття та види недійсних угод....................................................................4

2. Загальні та спеціальні наслідки визнання правочинів недійсними .............8

3. Наслідки недодержаня форми, суб’єктного складу, волевиявлення, змісту правочинів.........................................................................................................14

Висновки...........................................................................................................22

Список використаних джерел..........................................................................24

3

Вступ

Дії як акти поведінки людини (окремої особи, наділеною волею і здатністю виявляти цю волю) є предметом вивчення психології або інших наук про людину. В тому ж випадку, коли волевиявлення відбувається у взаємодії, спілкуванні однієї людини з іншими, що призводить до суспільних відносин, дії можуть викликати і юридичний інтерес, причому такий інтерес можуть викликати не лише протиправні, а й правомірні дії.

Під юридично-значимими діями розуміють ті виявлення волі однієї особи відносно інших, які приводять до безпосереднього або опосередкованого виникнення юридичнох фактів (угоди, делікти тощо). Опосередковано юридичні факти виникають тоді, коли особа де вступає в безпосереднє спілкування з зацікавленими особами, але наслідки своїх дій пов’язує з їх інтересами (складання заповіту, видача довіреності).

Національна економічна система розвивається, збільшується кількість різноманітних угод, які щодня укладаються різноманітними підприємствами та організаціями, зрештою практично кожна фізична особа, здійснюючи щоденну діяльність змушена укладати ті чи інші угоди. До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди, а за новим ЦК України – правочини, тобто дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Вони є основною підставою виникнення зобов’язально-правових відносин (зобов’язань); він встановлює певні суб’єктивні права і обов’язки для сторін, що його уклали. Але чи всі вони відповідають чинному законодавству, і здійснюються виключно на користь суспільства та окремих громадян. Безперечно не всі, тому законодавство повинно встигати за динамікою розвитку суспільства і чітко розмежовувати угоди, які можуть так чи інакше зашкодити інтересам зацікавлених суб'єктів (держави, фізичних та юридичних осіб). Оскільки з 1 січня цього року набрав чинності новий Цивільний кодекс України, при розгляді даної теми мене насамперед цікавило питання наскільки ефективно новий кодекс буде вирішувати питання про визнання правочинів недійсними та правові наслідки таких правочинів.

4

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивіьних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства. Тобто недійсний правочин не в змозі викликати правові наслідки, наступу яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, наступу яких сторони не передбачали і не бажали (наприклад повернення отриманого майна, виникнення обов'язку відшкодовувати збитки, моральну шкоду).

Загальною підставою визнання правочину недійсним є (ст. 215 Цивільного Кодексу України) недодержння в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, встановлених частинами 1 - 3, 5 - 6 ст. 203 ЦК України.

Вказана норма ЦК України визначає лише загальні умови недійсності правочику, але при наявності спеціальних норм закону умови недійсності правочину визначаються цими спеціальними нормами. Слід зазначити, що недійсним може бути визнаний лише вчинений правочин, однак визнання його недійсним не потребує реального виконання сторонами, оскільки воно не має значення для визнання правочину недійсним. Це викликано тим, що за загальним правилом правочин вважається недійсним з моменту його вчинення, а у випадку якщо права та обов'зки за таким правочином передбачалися на майбутнє, припиняється можливість їх настання у майбутньому (ст. 236 ЦК України), оскільки неможливо повернути усе одержане за ними (наприклад, уже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо).

Крім вищезазначеної підстави ст. 215 Цивільного Кодексу України передбачає недійсність правочину у наступних двох випадках:

1. Якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
У цьому разі визнання такого правочину судом недійсним не вимагається.

У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

2. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У першому випадку правочин є недійсним з самого факту його вчинення. Другий випадок передбачає право сторін оспорювати в судовому порядку дійсність правочину в цілому, чи окремих його частин.

Правочин може бути визнаний недійсним повністю або в окремій частині, однак недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

5

Так, якщо визнана недійсною частина правочину належить до випадкових умов, вона виключається з правочину без наслідків для інших його частин. Однак, якщо ця частина містить істотну умову, без якої правочин не відповідає вимогам закону, він може бути визнаний недійсним. У такому випадку, як зазначав у своєму роз'ясненні „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999 року Вищий арбітражний суд України, у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути в установленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема завдяки укладенню нового договору, який не відповідає закону у певній частині1.

Беручи до уваги те, що дійсність правочину залежить від елементів, які його складають, та взявши за критерій порушення вимог щодо дійсності правочину, серед конкретних підстав визнання правочину недійсним можна визначити: