Залежно від характеру порушення закону при вчиненні правочинів та правових наслідків, вчинення таких правочинів останні поділяються на нікчемні та заперечні.

Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, наприклад, правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), односторонній чи двосторонній правочин, щодо якого недодержано вимоги законодавства про нотаріальне посвідчення (статті 219 - 220 ЦК України), правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) або опікуна (ст.222 ЦК України), правочин вчинений особою, над якою встановлена опіка без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України), правочин, вчинений недієздатною фізичною особою за відсутності його схвалення опікуном (ст. 226 ЦК України).

' ВВР. - 2002. - № 3 - 4. - Ст. 27.

6

У випадках, встановлених законом, нікчемними є правочини, щодо яких недодержана письмова форма, встановлена законом, наприклад, договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 719 ЦК України), договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК України), кредитний договір (ст. 547 ЦК України). Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається (ст. 215 ЦК України).

Водночас у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч.2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч.2 ст.226 ЦК України), нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (наприклад, якщо сторони при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості домовилися за всіма істотними умовами договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою в цьому особою. Наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи має право застосувати суд. Треба також зазначити, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть бути замінені за домовленістю сторін.

Іншим різновидом правочину, що може бути визнаний недійсним, є заперечний правочин, тобто правочин, недійсність якого прямо не випливає з закону, але одна із сторін або інша заінтересована особа зперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Зазначений правочин породжує права та обов'язки сторін, проте його дійсність перебуває під загрозою, оскільки закон надає відповідним особам право заперечувати його в судовому порядку.

Прикладами заперечного правочину є правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника (ст.222 ЦК України), правочин вчинений фізичною особою, яка обмежена у дієздатності за межами її цивільної дієздатності, без згоди піклувальника (ст. 223 ЦК України), правочин вчинений дієздатною фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України), правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 229 ЦК України) та ін.

Від недійсності правочину слід відрізняти відмову від нього. Закон дає право особі, яка вчинила правочин відмовитися від нього (ст. 214 ЦК України). Тобто особа, яка вчнила односторонній правочин, має право відмовитися від нього на свій розсуд. Однак, якщо такою відмовою порушено права іншої особи, ці права піддягають судовому захисту.

Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

7

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Так, відмова від правочмну, вчиненого у простій письмовій формі, має бути вчинена у простій письмовій формі, а відмова від правочину, вчиненого у письмовій нотаріальній формі, має бути вчинена у письмовій нотаріальній формі. У разі відмови від правочину її правові наслідки встановлюються законом або домовленістю сторін2.

Нарешті, для з'ясування конкретних підстав визнання правочинів недійсними звернемося до постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, пункт 16-ий якої вказує на наступне:

„При вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно враховувати таке:

а) недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених ст. 27 ЦК України засобами доказування, якщо інше не передбачено законом (наприклад, ст. 376 ЦК). Однак ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінально караних діянь;

б) невиконання або неналежне виконання угоди (в тому числі договору
довічного утримання) не може бути підставою для визнання її недійсною. В
цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування
інших встановлених наслідків, а не визнання угоди недійсною;

в) у разі посвідчення угоди не тим органом або службовою особою, на
яких покладено здійснення нотаріальних функцій, угода не може вважатися
укладеною з додержанням встановленої нотаріальної форми;

г) саме по собі недодержання вимог ст. 114