12

Крім двосторонньої реституції, ЦК України передбачає як наслідок недійсності правочину відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з пунктом 2 ст, 216 ЦК України у разі, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною, при цьому закон у деяких випадках покладає на винну сторону обов'язок відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі (статті 230, 231 ЦК України).

За чинним ЦК України застосування моральної шкода, як правової гарантії порушених прав та законних інтересів юридичних осіб є цікавим моментом. Так, ч. 2 ст. 227 ЦК Ураїни передбачає право на відшкодування моральної шкоди особі, яка була введена іншою юридичною особою в оману щодо свого права на вчинення правочину, якого вона не мала права вчиняти. Вказані правочини можуть бути визнані недійсними лише у судовому порядку як за позовом податкових органів або прокурора чи його заступника, так і заінтересованої особи., права та інтереси якої порушені.

При зверненні в суд з позовом про відшкодування моральної шкоди позивач повинен установити, чи діяла відповідна законодавча норма, що встановлює його право вимагати відшкодування моральної шкоди, у той момент, коли йому була заподіяна така шкода. Одночасно, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 р., обов'язок відшкодування моральної шкоди поширюється й на ті правовідносини, що виникли до вступу в силу законодавчого акта, що передбачає право на відшкодування такої шкоди. Але останнє положення поширюється тільки на ті випадки, коли неправомірні дії (бездіяльність) почалися до вступу в силу законодавчого акта, яким встановлюється відповідальність за відшкодування моральної шкоди, і продовжуються після вступу його в силу.

Враховуючи вищевикладене, не виключений потік справ про відшкодування моральної шкоди, завданої „оманливою" угодою, укладеною ще до 2004 року. Але на даному етапі становлення вітчизняного законодавства все ж необхідно звернути увагу на той факт, що розгляд справ про компенсацію моральної шкоди небезпідставно викликає у судовій практиці певні труднощі. Це пов'язано з тям, що даний інститут знаходиться в Україні лише на етапі становлення, а тому потребує як значного законодавчого доопрацювання, так і певного часу для формування сталої практики його застосування5.

Зазначені правові наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції та відшкодування збитків і моральної шкоди застосовуються завжди, якщо положеннями цього закону щодо окремих видів недійсних правочинів не встановлені інші правові наслідки.

5В. Фролов Вирішення спорів про визнання угод недійсними чи позовами податкових органів. Право України, 2004, № іт с. 60.

13

Правові наслідки недійсності правочинів, встановлених законом, можуть бути змінені за домовленістю сторін правочину, за винятком нікчемних правочинів, правові наслідки яких не можуть бути змінені сторонами (ст. 216 ЦК України).

14

3. Наслідки недодержання форми, суб'єктного складу, волевияв-лення, змісту правочинів

Недодержання форми правочинів за ЦК України буває двох видів - це недодержання письмової форми правочинів (ст. 218) і недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення правочинів (статті 219, 220).

ЦК України певними правовими засобами стимулює додержання письмової форми правочинів. До таких засобів належать наслідки недодержання сторонами письмової форми правочину. Стаття 218 ЦК України виходить з того, що недодержання сторонами письмової форми правочину не впливає на його юридичну силу. Такий правочин є законним і дійсним. Разом з тим сторони у правочині обмежуються у виборі доказів для підтвердження правочину у випадку виникнення спорів між ними. З цього приводу ч. 2 ст. 218 передбачає, що у разі заперечення однією із сторін наявності правочину або оспорювання окремих його частин сторони не мають права посилатися на свідчення свідків. Наявність самого правочину, його зміст можуть доводитися письмовими доказами або за допомогою засобів аудіо- та відеозапису.

Недодержанння письмової форми правочину спричинює його недійсність лише у випадках, коли такий наслідок прямо зазначений у законі.

Правочини, які вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, на якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (ст. 209 ЦК України).

Чинний цивільний кодекс передбачає наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину і договору (статті 219, 220). Недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення односторонньго правочину має наслідком його недійсність. ЦК України допускає виняток з цього правила. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору також має наслідком його недійсність. З цього правила також передбачені винятки.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджуються письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення не потрібне.

ЦК України стає на захист порядного і добросовісного учасника правочину і сприяє здійсненню його майнових інтересів. Суд або господарський суд, встановивши недійсність правочину внаслідок

15

порушення нотаріальної форми, повертає сторони у