По-перше, право визначати конституційний лад належить виключно народові, оскільки він є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Ці права народу ніким не можуть бути узурповані. Аналогічно стосується і змін державних кордонів та адміністративно-територіального устрою.

Що ж стосується прав людини, то відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституція гарантує права і свободи людини і забороняє їх скасування або обмеження, крім випадків, передбачених законом. Ст. 22 Конституції України передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні до законів змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Це стосується як прав і свобод, передбачених Конституцією і законами України, так і прав і свобод, які передбачені чинними міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України.

По-друге, у ст. 44 Конституції України передбачено право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Воно ж випливає із змісту Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. Отже, страйки з вимогами політичними не регулюється ні Конституцією, ні Законами, а тому є незаконними.

Разом з тим слід звернути увагу на таке. Законодавець не дає легального визначення поняття конституційного ладу. В науці ж Конституційного права відсутній єдиний підхід до цього визначення. Через законодавчу невизначеність поняття “конституційний лад” деякі науковці вважають за недоцільне застосовувати у ст. 17 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, оскільки при цьому недотримано один із основних правових принципів – принцип юридичної ясності Чанишева Г. Право на страйк: міжнародні стандарти та законодавство України. Право України, 2000 р., №12..

Незаконними визнаються страйки, які оголошені з вимогами, що виходять за межі предмету колективного трудового спору, врегульованого ст. 2 Закону, якщо недотриманий порядок формування вимог найманих працівників при виникненні колективного трудового спору, при недотриманні вимог щодо початку колективного трудового спору, якщо він не розглядався примирною комісією, трудовим арбітражем; якщо рішення трудового арбітражу не були виконані при умові їх обов’язковості.

Так, у серпні 1998 р. Іллічівський морський торговельний порт звернувся у суд із позовом до незалежної професійної спілки працівників того ж порту про визнання оголошеного страйку незаконним. Позивач зазначав, що 18 серпня 1998 р. конференція найманих працівників восьми терміналів порту прийняла рішення про проведення 7 вересня 1998 р. страйку. Посилаючись на те, що таке рішення суперечить чинному законодавству, позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Одеського обласного суду від 3 вересня 1998 р. позов було задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просив це рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд, оскільки суд неповно з’ясував обставини справи, дав неправильну оцінку зібраним доказам, порушив вимоги процесуального і невірно застосував норми матеріального закону, а тому необґрунтовано задовольнив позов. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України залишила касаційну скаргу без задоволення з таких підстав.

Відповідно до п. “б” ст. 22 Закону від 3 березня 1998 р. “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” незаконними визнаються, зокрема, страйки, оголошені без додержання найманими працівниками, професійною спілкою, об’єднанням професійних спілок чи уповноваженими ними органами положень статей 2, 4, 6, частин 1 і 5 ст. 12, частин 1, 3, 6 ст. 19 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 1998 р. конференція найманих працівників оголосила 7 вересня 1998 р. починаючи з 8-ї години страйк на восьми терміналах порту. Судом установлено, що це рішення було прийнято на порушення вимог статей 8-13, 17-19 згаданого Закону. Зокрема, не додержано порядку вирішення конфлікту, примирна комісія, яка могла б задовольнити обидві сторони, не призначалася, збори трудових колективів належним чином не проводилися, про них не були повідомлені всі працівники порту, кількість яких сягає 9236 осіб. У протоколі конференції від 18 серпня 1998 р. зазначено, що в її роботі взяв участь 81 делегат, а за проведення страйку проголосував 61 із них. Це підтверджується протоколами загальних зборів, доповідними керівників бригад, дільниць та показаннями свідків.

За наведених обставин суд під час вирішення справи правильно застосував норми матеріального закону. Постановляючи рішення, він також обґрунтовано врахував, що Іллічівський морський торговельний порт є безперервно діючим виробництвом.

Оскільки рішення суду відповідає встановленим обставинам справи і вимогам закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України залишила постановлене судове рішення без зміни Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика / Упорядники – В. А. Скоробагатько, М. І. Федишин, - К., 2000 р.

.

Незаконними визнаються також страйки, які розпочаті з порушенням встановленого порядку їх оголошення. Що стосується галузевих, територіальних і національних страйків, то ще однією підставою для визнання їх незаконними є якщо в них бере участь менше, ніж мінімальна кількість найманих працівників, передбачена законом для визнання страйку галузевим, територіальним чи національним.

Незаконними визнаються страйки, які оголошені з порушенням вимог щодо формування чи діяльності органу, кий здійснює керівництво страйком. Це стосується порядку затвердження цього органу на виробничому чи будь-якому іншому рівні, якщо орган, який його очолює, порушує свою компетенцію, виконує невластиві йому функції: наприклад, охорони громадського порядку.

Так, 16 грудня 1999 р. Шевченківський районний суд м. Львова розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом адміністрації Львівського державного інституту по проектуванню нафтопереробних та