нафтохімічних підприємств “Львівдіпронафтохім” до групи працівників цього ж інституту про визнання страйку незаконним. В судовому засіданні було встановлено, що страйк проведено з порушенням ст. 20 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, відповідно до якої страйк на підприємстві очолює орган (особа), яка визначається загальними зборами (конференцією) найманих працівників при прийнятті рішення про оголошення страйку. В інституті не проводились збори по цьому питанню, ніякого протоколу про оголошення вимог, страйку та обрання органу чи керівника страйку не представлено. Крім того, страйкарями не додержано строки письмового попередження директора інституту за 7 днів до початку страйку (ч. 7 ст. 19).
В судовому засіданні представник позивача та відповідачі звернулися до суду з клопотанням, в якому просять затвердити укладену між ними мирову угоду. Суд прийшов до висновку, що клопотання підлягає до задоволення.
Підставою визнання страйку незаконним є також те, якщо він оголошений або проводиться під час здійснення примирних процедур для вирішення колективного трудового спору. Вище вже відзначалось, що недотримання порядку формування чи роботи примирних органів є підставою для визнання страйку незаконним. Закон не виключає можливості оголошення і проведення страйку під час роботи примирних органів. Страйк буде визнаний незаконним, якщо він оголошений під час роботи примирної комісії або розгляду колективного спору трудовим арбітражем Коментар до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». // Кодекс законів про працю України. – Ужгород, 1998 р.
.
Згідно зі ст. 23 Закону із заявою до суду про визнання страйку незаконним може звертатися власник або уповноважений ним орган (представник). Законом не передбачено права прокурора на звернення до суду із такою заявою.
Чинним законодавством України не визначено порядку розгляду цієї категорії справ та їх підсудності. Виходячи з характеру спірних правовідносин і чинного Цивільного процесуального кодексу слід погодитись із практикою тих місцевих судів, які розглядають такі справи в позовному порядку за місцем знаходження органу (особи), що очолює страйк. Оскільки справи страйків незаконними не є справами майнового характеру, позовна заява повинна сплачуватись державним митом за ставкою, встановленою Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 “Про державне мито” для позовних заяв немайнового характеру, що не завжди враховувалось судами Дніпропетровської та Одеської областей.
У цілому суди правильно визначилися щодо сторін у таких справах. Відповідно до ст. 3 Закону сторонами колективного договору є:
на виробничому рівні – наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ними орган чи представник;
на галузевому і територіальному рівнях – наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) чи адміністративно-територіальних одиниць або професійні спілки, їх об’єднання чи інші уповноважені цими найманими працівниками органами та власники, об’єднання власників чи уповноважені ними органи чи представники.
на національному рівні – Наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи професійні спілки або їх об’єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості територіально-адміністративних одиниць, зазначених у ч. 2 ст. 133 Конституції України.
Проведене узагальнення свідчить про те, що при прийнятті позовних заяв судами не завжди враховуються роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, вміщені в постанові від 21 грудня 1990 р. № 9 “ Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції”, щодо необхідності з’ясування характеру правовідносин між сторонами, додержання форми і змісту заяви, встановлення належного позивача та відповідача тощо. При цьому не завжди враховується, що до участі у справі як відповідача слід притягувати орган (особу), який очолює страйк (ст. 20).
Так, Селідовським місцевим судом Донецької області було прийнято і розглянуто позовну заяву акціонерного товариства “Шахта “Україна” про визнання страйку незаконним лише за участю представника позивача, а представники страйкуючих допитувалися судом як свідки, При розгляді Лисичанським місцевим судом Луганської області справи відповідачами були визнані головуючий та секретар зборів найманих працівників. Сніжнянський місцевий суд Донецької області розглянув справу за позовом акціонерного товариства “Шахта “Ударник” до страйкового комітету шахти без врахування того, що зазначений комітет є лише представником працівників цього підприємства, які припинили роботу з метою вирішення трудового спору.
Вивчення справ показало, що всі страйки, питання щодо законності яких розглядалися судами, визнані незаконними з підстав, передбачених пунктами “б” і “в” ст. 22 Закону. Разом з тим, визнаючи страйки незаконними, суди в деяких рішеннях посилались і на ті підстави, які не передбачені Законом. Так, визнаючи незаконним страйк, оголошений незалежною професійною спілкою працівників Іллічівського морського торгівельного порту, Одеський обласний суд одночасно з посиланням на підстави, передбачені Законом, зазначив у рішення й про те, що працівниками не було використано можливості вирішення питання про стягнення заробітної плати шляхом заявлення таких вимог до суду і що проведення страйку негативно вплине на роботу порту.
Відповідно до ст. 23 Закону справа про визнання страйку незаконним повинна бути розглянута судом не пізніше ніж у семиденний строк, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду. Проте мали місце випадки, коли справи розглядалися понад місяць.
У разі прийняття судом рішення про визнання страйку незаконним учасники страйку зобов’язані прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівники – розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові