Спадкування за законом у новому Цивільному кодексі України

З 1 січня 2004 р. набирає чинності новий Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), прийняття якого не могло не вплинути на центральний інститут цивільно-го права - права власності і, відповідно, на інститут спадкування. Норми книги шостої ЦК України „Спадкове право” чітко систе-матизовані в семи главах: „Загальні поло-ження про спадкування”, „Спадкування за заповітом”, „Спадкування за законом”, „Зді-йснення права на спадкування”, „Виконання заповіту”, „Оформлення права на спадщи-ну”, „Спадковий договір”.

На відміну від ЦК УРСР в книзі шостій ЦК України відповідно до принципу диспо-зитивності цивільно-правового регулювання на перше місце поставлено спадкування за за-повітом, а на друге – спадкування за законом.

У новому спадковому законодавстві зна-йшла відображення правонаступність прин-ципів спадкового права і конкретних норм законодавства, що діяло раніше, на законо-давчому рівні сформульовано окремі поло-ження, що раніше мали лише доктринальний характер, з'явилися і абсолютно нові норми. Норми спадкового законодавства стали більш детальними, більш регламентованими. Якщо раніше питання, які виникали в нотаріальній і судовій практиці, необхідно було розв'язу-вати за допомогою керівних роз'яснень Пле-нуму Верховного Суду, виходити із загаль-них положень закону, то тепер відповіді на багато питань можна знайти безпосередньо в новому Кодексі.

Певні положення перспективного спадко-вого законодавства розглядалися деякими нау-ковцями в ході обговорення проекту ЦК [1-3]. У той самий час редакція окремих статей ново-го ЦК України істотно відрізняється від новел проекту ЦК, зміст низки понять залишився остаточно не з'ясований, відсутність практики застосування нового фундаментального зако-ну, який вносить принципові зміни в один із головних розділів цивільного права– спадкове право, створює певні труднощ і в розумінні та застосуванні окремих законодавчих поло-жень.

Незважаючи на те, що при визначенні підстав спадкування законодавець віддає прі-оритет спадкуванню за заповітом, в Україні, як свідчить нотаріальна практика, найпоши-ренішим є спадкування за законом.

При спадкуванні за законом законодавець повинен дати відповідь на два важливі запи-тання: кого необхідно вважати спадкоємцем за законом і в якому порядку спадкоємці за законом закликаються до спадщини?

Законодавець у ЦК України зберіг черго-вість закликання до спадщини спадкоємців за законом, в той самий час однією із голов-них і найрадикальніших новел ЦК є значне розширення кола можливих спадкоємців за законом. Про таке розширення висловлюва-лися окремі науковці ще в 30-х роках XX ст. [4]. Цю саму позицію поділяли деякі фахівці і при обговоренні нових цивільних кодексів союзних республік на початку 60-х років, які пропонували віднести до спадкоємців за за-коном тітку і дядька спадкодавця [5]. У но-вому ЦК України ще більше спадкоємців, які можуть закликатися до спадщини. За новим спадковим законодавством до спадкування можуть закликатися родичі шостого ступеня спорідненості включно.

Які ж категорії спадкоємців набувають права на спадщину за законом у новому ЦК України?

Перша черга– діти спадкодавця, у то-му числі зачаті за життя спадкодавця та на-роджені після його смерті, а також той з по-дружжя, який його пережив, та батьки.

При визначенні осіб, які вважаються ді-тьми спадкодавця, необхідно керуватися від-повідними нормами Сімейного кодексу України (далі– СК України). Так, згідно зі ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у по-дружжя, дружина записується матір'ю, а чо-ловік - батьком дитини. Презумпція батьків-ства діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена протягом десяти місяців після припинення шлюбу, визнання його недійсним, походить від подружжя, а відтак - батьком дитини буде чоловік її матері (п. 2 ст. 122 СК).

У випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, похо-дження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження дитини, а походження дити-ни від батька - як у добровільному порядку, коли чоловік подає заяву про визнання себе батьком дитини, так і в судовому - за відсут-ності такої заяви.

Спадкові права усиновлювачів та усинов-лених відповідно до ст. 1269 ЦК (2003 р.) прирівнюються до спадкових прав родичів за походженням.

До подружжя належать особи, шлюб яких зареєстровано в органах РАГС, та особи, що уклали релігійний шлюб, який законо-давець прирівнює до шлюбу громадянського.

Друга черга – рідні брати та сестри спадкодавця, дід та баба, як з боку батька, так і з боку матері. До таких спадкоємців відне-сені як повнорідні, так і неповнорідні брати і сестри спадкодавця, тобто досить, щоб у спадкодавця з братом чи сестрою був спільним або батько, або мати. Так звані зведені брати та сестри, тобто діти від першого шлюбу чо-ловіка та жінки, спадщини один після одного не набувають.

Третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто брати і сестри батьків спадкодавця. Російський законодавець у но-вому ЦК РФ також зарахував дядька та тітку до спадкоємців третьої черга за законом.

Четверта черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

В юридичній літературі висловлювалися сумніви щодо доцільності введення до кола спадкоємців за законом осіб, які «проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років», оскільки в ЦК України немає визначення такого поняття, як сім'я, не сфор-мульовано принципів, керуючись якими мож-на б було віднести ту чи іншу особу до членів певної сім'ї [6]. Зазначимо, що і новий СК України пропонує поняття сім'ї, яке за своїм змістом є оціночним. Так, ст. З СК відносить до складу сім'ї осіб, які «спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та