П'ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднен-ня усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Поняття «шостий ступінь споріднення» невідоме широкому загалу. Під час обгово-рення проекту ЦК країни в літературі за-значалося, що пересічний громадянин навряд чи зрозуміє зміст цього терміна [7].

У ст. 1505 проекту ЦК України від 25.08.96 р. пропонувалося дати розгорнутий зміст понять ступенів споріднення. На жаль, ця пропозиція не знайшла підтримки, хоча на-вряд чи це є виправданим.

Ступінь споріднення визначається за кіль-кістю народжень, що відділяють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодав-ця не входить до цієї кількості.

Так, родичами четвертого ступеня спо-ріднення є діти рідних племінників (двою-рідні онуки) і рідні брати та сестри діда, ба-би (двоюрідні дід та баба) спадкодавця.

Родичами п'ятого ступеня споріднення є діти двоюрідних братів і сестер (двоюрідні племінники і племінниці) і діти двоюрідного діда і баби (двоюрідні дядьки та тітки) спад-кодавця.

Родичами шостого ступеня споріднення є діти двоюрідних правнуків і правнучок (дво-юрідні праправнуки і праправнучки), діти двоюрідних племінників і племінниць (трою-рідні онуки і онучки) і діти двоюрідного дядь-ка і тітки (троюрідні брати і сестри) спадко-давця.

До п'ятої черги спадкоємців за законом віднесені також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять ро-ків одержувала від нього матеріальну допо-могу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. На відміну від ЦК УРСР 1963 р., за яким утриманець отримував спадщину нарівні із тією чергою спадкоємців, яка закликалася до спадщини, новий ЦК України, по суті, усунув цю кате-горію спадкоємців від спадщини. Зміну по-рядку спадкування утриманцями розробники нового ЦК пояснюють тим, що брати до себе у сім'ю чужу дитину чи допомагати старшій особі ставало небезпечним, адже у разі смер-ті добродія вони одержували право на спад-щину поряд з дружиною, батьками, дітьми. Такі утриманці «міцно прилипали до спадко-ємців за законом» [8].

Вважаємо, що своє ставлення до утриман-ців спадкодавець висловив однозначно за жит-тя - він надавав їм постійну матеріальну до-помогу, яка була єдиним або основним дже-релом існування таких осіб. Спадкодавцю надано право скласти заповіт, в якому він має можливість висловити свою останню во-лю і позбавити таких «прилипалів» спадщи-ни. Побоювання ж щодо надмірних претензій утриманців на спадщину були б безпідстав-ними, оскільки утриманців достатньо було виключити із кола обов'язкових спадкоємців, а не із кола спадкоємців взагалі, як це прак-тично зробив законодавець.

Визначаючи поняття «утриманець», зако-нодавець обмежився категорією «непрацезда-тність». Зазначимо, що нестабільність зако-нодавства про соціальне забезпечення, про охорону здоров'я, пенсійного законодавства створює перешкоди для визначення складу саме цієї категорії спадкоємців.

Наведеними особами не вичерпується ко-ло спадкоємців за законом. Так, ст. 1266 ЦК України значно розширила коло осіб, які на-бувають право на спадщину в порядку пред-ставлення. Під правом представлення розу-міють перехід частки спадкоємця, який помер до відкриття спадщини, до його правонаступ-ників.

Якщо ЦК УРСР 1963 р. надавав право спадкування в порядку представлення лише онукам та правнукам померлого, то ЦК Ук-раїни наділяє також правом спадкування в порядку представлення:

племінників спадкодавця (вони отримують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім матері, батькові (тобто сестрі чи брату спадкодавця), якби вони були жи-вими на час відкриття спадщини;

двоюрідних братів і сестер спадкодавця (вони отримують ту частку спадщини, яка
належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони бу-ли живі на час відкриття спадщини.

Ще одні істотні зміни відбулися в інсти-туті спадкування за законом. Законодавець відмовився від особливого правового режиму спадкування домашнього майна. Якщо за ЦК УРСР 1963 р. домашнє майно при спадку-ванні за законом спадкувалося спадкоємцями за законом, які проживали із спадкодавцем, Незалежно від їх черні, то за ст. 1279 ЦК спадкоємці, які протягом року до часу від-криття спадщини проживали разом із спадко-давцем однією сім'єю, мають переважне пра-во перед іншими спадкоємцями на виділення їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спад-щині, яка їм належала.

Наведена новела, на нашу думку, є пе-редчасною. Як свідчить статистика сьогодні, на жаль, більшість населення України не мо-же зарахувати себе до заможних верств насе-лення. Майно, яке належить пересічній ро-дині, складається саме із предметів звичайної обстановки та вжитку. Неважко спрогнозува-ти ситуацію, коли син чи дочка, що прожи-вають окремо, після смерті, скажімо, батька, почали б, як спадкоємці першої черги, нарів-ні із своєю матір'ю, ділити домашнє майно. Син взяв би телевізор, дочка – пральну ма-шину, син – ложки, дочка – виделки. -«Що це за діти?» - запитаєте Ви. «Що це за за-кон? » - відповімо ми. Саме такий поділ до-машнього майна передбачає нове спадкове за-конодавство. Чи не є таке положення амора-льним за своєю суттю?

Спадкоємців, які проживають окремо і вимагатимуть свою частку домашнього май-на, можуть чекати перешкоди суто практич-ного характеру: вони не лише повинні дово-дити належність майна саме спадкодавцю, а й мати реальні можливості це майно фактич-но отримати.

На нашу думку, особливий правовий ре-жим спадкування домашнього майна