людей - її громадян. Народ, влада і територія завжди будуть основними ознаками держави. І не випадково, що дві з них складові становлять складові народовладдя, органічно поєднуючи народовладдя з державою. Це ще один аргумент на користь того, щоб іншими очима подивитися на державу, саме на демократичну правову соціальну державу на зразок якої постало питання розбудови української державності.
Що таке держава не з марксистсько-ленінської, а з дуже поширеної у світі загальногуманістичної позиції? Ось що пише з цього приводу один з видатних російських філософів і політичних мислителів ХХ століття І. Ільїн: "Сутність держави полягає у тому, що мають і визначають, - крім своїх різних і приватних інтересів і цілей, - ще єдиний інтерес і єдину ціль, а саме: спільний інтерес і спільну ціль, тому що держава є якась духовна община…
Дух народу, національна культура, батьківщина, державний устрій, державна влада, законодавство, суд, правовпорядок, громадянський мир і таке інше суть такі предмети (або, можна сказати, інтереси, цілі, благо), які належать усім синам батьківщини, усім громадянам сукупно і разом.
Ми - єдина духовна і правова громада, якою управляє єдина верховна влада, повязана єдністю життя, творчості та історичної долі. Ми - держава" Ильин И.А. Путь к очевидности. - М., 1993. - С. 262-263.. Держава, продовжує Ільїн, це спільність, солідарність, корелятивність усіх громадян.
Цілком очевидно, що розуміння держави саме таким чином дає широкі можливості для конструювання народовладдя як істотної, найбільш глибокої основи держави. Народовладдя - це влада, що здійснюється народом задля своїх інтересів. Найістотніше питання цієї проблеми - наскільки реальна влада народу, наскільки народовлааддя є дійсним, які класи, нації, соціальні групи чи весь народ ним користуються.
Не випадково, починаючи з античних часів, ця проблема була у центрі уваги видатних мислителів. Саме її користь для народу закладав Аристотель в основу критерію, визначаючи найкращу форму держави. Про владу народу, як один з видів влади, писав Полібій, захищаючи як найкращу змішану форму правління. Цицерон як важливу її ознаку відзначав повноваження влади народу, яку практично здійснювали народні збори і народні трибуни.
Принцип народовладдя як органічна основа демократичного ладу проходить через усю історію політичної думки, сприяючи формуванню ідей гуманізму і прогресу. Народовладдя - це одна з найголовніших форм виразу соборності у суспільстві, а інтенсивність, дієвість цієї соборності прямо залежить від того, яким є народовладдя, його реальність. Природно виникає питання про найважливіші позитивні риси, які мають бути притаманні народовладдю. Ймовірно найсуттєвішою ознакою має бути співвідношення народовладдя із статусом особистостості, людини і громадянина. Справа в тому, що народ - це не якась безлика маса, а соціальна структура, в якій кожен індивід окремо визначений, є обєктом відповідних соціальних взаємодій, у тому числі повязаних з державними функціями, які мають управлінський характер Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 48..
Історія розвитку людства свідчить, що демократичне вирішення проблеми можливе тоді, коли у центр розвитку всієї суспільної системи ставиться людина, коли соціальна цінність народовладдя розглядається в органічному звязку з інтересами, потребами і волею членів суспільства, коли народовладдя є вираженням дійсно колективної волі, яка базується на урахуванні різних точок зору і позицій. За такого підходу народовладдя не тільки не ігнорує приватні інтереси особи, а навпаки, уможливлює їх максимальне задоволення. Зважаючи на висновок Гегеля, що у суспільстві увага до особистого інтересу набуває характеру загального інтересу суспільства Гегель Г. Философия права. - М., 1990. - С. 233., ми маємо змогу стверджувати, що у справді демократичній державі народовладдя є виразом особистих інтересів членів суспільства. Тільки за цієї умови можна визнати народовладдя за політичний режим, державний устрій в цілому, як такий, що відповідає загальновизнаним стандартам соціальної справедливості і гуманізму.
Поняття справедливості різні мислителі тлумачили по різному. І це зрозуміло, оскільки воно дуже широке за обсягом. Його можна розглядати і у загальнофілософському аспекті, і в плані конкретних суспільних відносин, зокрема як підхід до організації і здійснення народовладдя.
Основними рисами, притаманними народовладдю саме у цьому конкретному розумінні, слід вважати:
рівне виконання усіма громадянами тих громадянських обовязків, які повязані для них з самим фактом громадянства і які дійсно необхідні, виходячи з потреб життя у суспільстві і державі. Для розуміння цієї суті можна навести слова І. Канта, який, висловлюючись про справедливий державний устрій, зазначав, що цей "державний устрій заснований на найбільшій людській свободі відповідно до законів, завдяки яким свобода кожного поєднюється із свободою усіх інших" Цит. за: Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 49.;
рівність громадян перед законом;
діючі в державі закони не упереджені на користь або проти будь-яких громадян чи суспільних груп, класів;
у державі діє справедливий суд;
рівний розподіл між усіма громадянами благ, які повязані з їх життям у відповідній державі.
Поряд із справедливістю духовною основою народовладдя виступає і гуманізм. Це виключно важливе положення як з теоретичного, так і практичного боку. Справа в тому, що народовладдя є виразом у суспільстві колективного владного початку; гуманізм, навпаки, не ігноруючи колективізму, орієнтується на кожну конкретну особистість і за основне вихідне положення етики вважає свободу і добробут кожної людини. Завдання у тому, щоб поєднати ці два підходи. Це добре розуміли представники ліберального напряму. Так, І. Бентам вважав, що головне завдання у тому, щоб зробити щасливим найбільшу кількість людей. Але у подальшому розвитку принцип утилітаризму, який сповідував Бентам, все