У наш час склалися сприятливі умови для того, щоб принцип гуманізму насправді став ідейною основою народовладдя. Цей принцип повязаний із визнанням світовим співтовариством людини, її прав і свобод найбільшою загальнолюдською цінністю. Отже, беззаперечним є те, що ніякі державні чи громадські інститути, у тому числі і народовладдя, не можуть існувати, якщо вони у тому чи іншому прояві суперечать загальновизнаним інтересам, правам і свободам людини.

Суспільна діяльність, як зазначав Альберт Швейцер, руйнує моральні переконання, якщо при її здійсненні не докладено максимуму зусиль для додержання гуманності вчинків. Той, хто, посилаючись на зверхособисту відповідальність, не замислюючись, жертвує людьми й щастям людей, коли це здається йому необхідним, безумовно, чогось досягає. Але найвищі досягнення йому недосяжні. Він володіє тільки зовнішньою, а не внутрішньою силою. Вияв духовної сили ми відчуваємо лише тоді, коли люди помічають, що наші дії не автоматичні, усякий раз відповідні до одних і тих же принципів, що у кожному окремому випадку ми боремося перш за все за гуманність Швейцер А. Благоговение перед жизнью. - М., 1992. - С. 228..

Отже, реалізуючи народовладдя, здійснюючи ті чи інші управлінські дії, треба уважно слідкувати за тим, щоб гуманістичний підхід завжди брався до уваги, щоб не тільки загальна спрямованість народовладдя, але й конкретні методи його здійснення, зміст управлінських дій повністю відповідали принципам гуманізму.

Організація народовладдя та його основні інститути

Способи здійснення народовлання. Загальною базою організації дійсного народовладдя є громадянське суспільство. Саме у такому суспільсиві народовладдя, головним елементом якого є загальна воля усіх вільних особистостей - членів суспільства, одержує найповніший вираз, однак і шлях цього ідеалу повинен бути демократичним і гуманним. Саме шляхом, а не кінцевою метою повинно бути формування громадянського суспільства у його традиційному розумінні, де головним є ліквідація відчуження, яке робить людину хворою духовно і фізично. Розвиток громадянського суспільства приводить до сучасної стадії "західних демократій", яким притаманні різні найменування ("відкрите суспільство", "велике суспільство", "благодатне суспільство" тощо) Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 51..

Щодо до здійснення народовладдя відкрите суспільство порівнюється з суспільством стародавніх Афін часів Перікла, найсуттєвішою ознокою якого буде те, що кожна людина у ньому є вільною у своїй поведінці, а тому має приймати самостійні рішення. Цьому суспільству притаманна віра у людину і її розум. Хоч ці суспільста ще далеко не досконалі (в них є злочинність, зловживання свободою ринку), проте вони найбільш вільні, значно справедливіші порівняно з тими. Що існували раніше. Все це схиляє до думки про необхідність використання досвіду західних демократій при формуванні дійсного народовладдя в Україні.

Доцільним, на думку автора, є характеристика складових народовладдя, - зокрема поняттям "народ" і "влада", без чого сутність питання не буде визначено. Необхідно підкреслити, що народ - це не будь-яке безформне обєднання великої кількості людей. Натовп, юрба не є демократією. Демократія - це завжди перетворення хаотичної кількості у самодисципліновану якість, де людина і народ у цілому стають самі собі господарем. Демократія, якщо вона справжня, є нейпереконливішим свідченням здатності народу, членів суспільства до самоврядування і владування. У свою чергу, ці якості безпосередньо повязані з формуванням відповідного політичного характеру у народу загалом і особистостей зокрема, з дисципліною свідомостіїх і волі.

Народ слід розглядати як категорію, що відрізняється розумною мірою організованості і відповідальності, головною суттєвою ознакою якого є задоволення розумних інтересів і потреб. Народ - це сукупність індивідів, що мають певні, приорітетніші щодо державної влади, права Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 52..

Таким чином, можна сказати, що загальний інтерес народу повинен бути особистим інтересом кожної людини, і навпаки, індивіди, які складають народ, стають громадянами держави і у своїй єдності є субєктами народовладдя, носіями суверенітету народу.

Суверенність є однією з ознак реальної влади, іншими її ознаками є воля і сила, які спроможні забезпечити здійснення цієї влади. Але не слід зводити все до фізичної сили, вияви останньої можуть бути різними і, можливо, саме у державній сфері сила влади проявляється у її здатності до компромісу, на якому базується "усяка організація і взагалі усяке суспільне життя" Кистяковский Б. В защиту права. - М., 1990. - С. 147..

Представництво, як правова форма народовладдя.

Народовладдя, його принципи і функції визначають діяльність усіх політичних інститутів, бо вони "…діють або не діють залежно від належності до влади, від того, як вона використовується у звязку з розподілом ресурсів, регулюванням взаємовідносин, а також від того, чи сприймається її функціонування законним і справедливим, насильницьки навязаним чи добровільно визначеним. А все це визначається характером політичної влади" Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. - К., 1993. - С. 11..

Подібно до того, що народ є джерелом державної влади, народний суверенітет повинен бути джерелом суверенітету держави. Останній обмежений виключно необхідністю додержання прав і свобод громадян. Народ має невідмне право як встановлювати, так і змінювати форми державного правління Четвертин В.А. Демократическое конституционное государство. Введение в теорию. - М., 1993. - С. 77-78.. Саме тому встановлена демократичним шляхом державна влада є найбільш легітимною, тобто такою, що відповідає ціннісним ідеалам, що клалися у суспільстві. Така легітимація держави та усіх напрямів її діяльності є основою суспільної єдності, запорукою успішного функціонування політичної системи країни Политологический нциклопедический словарь. - М., 1993. - С. 153.. Легітимізація