Розглядаючи проблеми, повязані з народовладдям, необхідно торкнутися і питання про співвідношення теорії народовладдя і теорії "поділу влад". Тим більше, що це питання після прийняття в 1996 році Конституції України, стало надзвичайно актуальним для нашої політичної практики.

У всіх цивілізованих країнах орган загальнонародного представництва є законодавчою гілкою у системі поділу влад. Саме через закони він повинен здійснювати народовладдя. Водночас поділ влад ґрунтується на рівновазі усіх гілок влади, що її представляють, на їх взаємоутримуванні. Виходячи з цього, слід вважати, що у межах своєї компетенції народовладдя чинить не тільки законодавча, а й виконавча, і судова влада. Тому замість принципу повновладдя верховного представницького органу, що проголошувався протягом тривалого часу, але був не більш ніж гасло, зараз у теорії і практиці керуються тим, що сфера дії законодавчої влади обмежена, вона не приймає рішень щодо питань, які входять до компетенції виконавчої або судової влади, або вирішуються шляхом референдуму.

І все ж таки абсолютної рівноваги влад у суспільному житті практично не існує. Законодавча влада, безумовно, зай-має провідне місце у системі поділу влад, і це пояснюється тим, що саме закони є основою функціонування інших гілок влади, саме на реалізацію останніх спрямована їх діяльність. Крім того, загальнонародне представництво характеризується багатофункціональністю, тобто воно здійснює як законодавчі так і інші важливі державні функції. Про це ще зазначав Дж. Локк, який виходив із взаємодії влад у державі, але визнавав їх взаємопідпорядкованість і вважав, що законодавча влада у разі необхідності повинна бути верховною, а всі інші влади в особі якихось членів суспільства виходять з неї і підлеглі їй Локк Дж. О государственном правлении. Избранне философские произведения. - М., 1960. - Т. 2. - С.243-244..

Виходячи з наведеного, стосовно парламенту більш правильно було б мовити про владу прямого загальнонародного представництва, головною функцією якого є видання законів, що визначають характер діяльності і компетенцію державних органів, належних до інших гілок влади.

Висновки

Ідея народовладдя - одна із загальнолюдських цінностей. Вона є вихідною точкою до розуміня того, що є демократія. Відповідно до неї у суспільстві й державі в уявленні людей проходить межа між демократією і реакцією. Ідейною основою народовладдя є концепція сувернітету, тобто верховенства влади народу, яка здійснюється в його інтересах. Саме ідея народного сувернітету відіграла стимулюючу роль у розвитку суспільства, формуванні демократичних цінностей політичного життя у різних країнах.

Найбільш повно ідея народного сувернітету була обґрунтована в працях Ж.-Ж. Руссо, Е.Сійєса, Т.Пейна, у Росіі - О.Радіщева та ін. прогресивних мислителів. Ці ідеі знайшли свій відгук і в Украіні, зокрема різні форми іі відстоювали С. Подольський, М. Драгоманов, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський.

Принцип народовладдя як органічна основа демократичного ладу проходить через усю історію політичної думки, сприяючи формуванню ідей гуманізму і прогресу. Народовладдя - це одна з найголовніших форм виразу соборності у суспільстві, а інтенсивність, дієвість цієї соборності прямо залежить від того, яким є народовладдя, його реальність.

Основними рисами, притаманними народовладдю саме у цьому конкретному розумінні, слід вважати: рівне виконання усіма громадянами тих громадянських обовязків, які повязані для них з самим фактом громадянства і які дійсно необхідні, виходячи з потреб життя у суспільстві і державі; рівність громадян перед законом; діючі в державі закони не упереджені на користь або проти будь-яких громадян чи суспільних груп, класів; у державі діє справедливий суд; рівний розподіл між усіма громадянами благ, які повязані з їх життям у відповідній державі.

Загальною базою організації дійсного народовладдя є громадянське суспільство. Саме у такому суспільсиві народовладдя, головним елементом якого є загальна воля усіх вільних особистостей - членів суспільства, одержує найповніший вираз.

Легітимація держави та усіх напрямів її діяльності є основою суспільної єдності, запорукою успішного функціонування політичної системи країни. Легітимізація влади у цивілізованому суспільстві відбувається, насамперед, через загальні демократичні вибори. Як результат їх проведення є створення загальнонародного і разом з тим загальнодержавного представницького органу влади.

Отже, легітимізація державної влади повина відбуватися шляхом її делегування від одного субєкта - народу, іншому субєкту - державі, до якої переходить влада народу.

Представництво як правовий інститут може бути засновано на різних засадах. Це і системи представництва, що ґрунтуються на визначених законом принципах виборності, спадкоємства або призначення. Можна виділити такі представницькі органи, як виборні, дорадчі, змішану форму представництва у конституційних монархіях, особливе представництво у складних державах. Слід також розрізняти органи первинного і вторинного представництва. Перші утворюються безпосередньо шляхом народного голосування. Вони і обирають органи вторинного представництва, до яких можна віднести уряд держави, якщо весь його склад задверджує парламент. В Україні органами вторинного представництва є Верховний Суд, Конституційний суд, Вищий арбітражний суд тощо.

У системі центральних органів України органами первинного представництва є Верховна Рада і Президент.

Народовладдя, як основа представницької демократії, є на думку автора, найбільш ефективною парадигмою, під прапором якої буде розвиватись і удосконалюватися сучасна демократія.

Література