Якщо відсутні підстави для обрання запобіжного заходу, то від обвинуваченого (підозрюваного) відбирається письмове зобов’язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з’явиться до слідчого і суду за їх викликом.

Запобіжні заходи можна розділити на дві групи: 1) запобіжні заходи, не пов’язанні з позбавленням волі; 2) взяття під варту.

Взяття під варту може обиратися як запобіжний захід, коли за допомогою інших запобіжних заходів неможливо досягнути передбачену законом мету та ще й при наявності додаткової умови – він може застосовуватися у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком понад три роки (крім винятків передбачених законом). Законодавство передбачає можливість оскарження постанови судді до апеляційного суду.

Висновок

Таким чином, підсумовуючи вищевикладений матеріал, можна зробити висновок про те, що запобіжні заходи – це заходи процесуального

примусу, ще застосовуються до обвинуваченого (підозрюваного) органом дізнання, слідчим, прокурором, судом чи суддею, у продовжені якого перебуває справа, з метою не допущення неправомірної поведінки з його боку, та спричиняють повний психологічний вплив на обвинуваченого (підозрюваного)або обмежують його особисту свободу.

Метою застосування запобіжних заходів, згідно із ст. 148 КПК, є недопущення того, щоб обвинувачений, підозрюваний скрився від

слідства і суду, перешкоджав своїми діями встановленню об’єктивної істини у кримінальній справі, продовжував займатися злочинною

діяльністю, а також перешкоджання виконання встановленого судовим вироком покарання.

Запобіжні заходи є одним із видів заходів процесуального примусу, їх складовою частиною.

Запобіжні заходи можуть застосовуватися лише при наявності зазначених у законі підстав для їх застосування . Такими підставами може бути наявність достатніх даних про те, що обвинувачений (підозрюваний) має намір:

- скритися від слідства чи суду;

- перешкодити встановленню об’єктивної істини у кримінальній справі;

- перешкодити виконанню покарання, передбаченого судовим вироком.

Ці підстави у літературі називаються дотичними.

Юридичною підставою є постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвала судді про обрання запобіжного заходу.

Крім того, для обрання у якості запобіжного заходу взяття під варту закон передбачає додаткову умову – вона застосовується лише. Якщо за

злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої як запобіжний захід обирається взяття під варту, кримінальним

законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років (крім винятків, встановлених законом). Крім того цей запобіжний захід може застосовуватися лише судом.

Процесуальний порядок застосування, зміни і скасування запобіжних заходів регламентується КПК, законами України та іншими підзаконними нормативно – правовими актами.

Існують такі види запобіжних заходів: : 1) підписка про невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадянської організації або трудового

колективу; 4) застава; 5) взяття під варту; 6) нагляд командування; 7) нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої

установи застосовується до неповнолітніх обвинувачених (підозрюваних).

Тимчасові запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку передбачених статтями 106, 115, 165ќ КПК України.

Запобіжні заходи можна поділити на дві групи:1) запобіжні заходи, не пов’язанні з позбавленням волі; 2) взяття під варту (арешт).

На практиці найчастіше застосовується такі запобіжні заходи як підписка про невиїзд та взяття під варту. В останній час набуває розмахів і практика застосування у вигляді запобіжного заходу застави.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.96.- К.: Преса України, 1997.- с. 80.

2. Кримінально – процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами /За відп. ред. Шибітко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000.-840с.

3. Кримінально – процесуальний кодекс ФРН // Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально – процесуальне право: Україна,

ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 1999.- с. 307-319.

4. Проект Кримінально – процесуального кодексу України підготовлений робочею групою Кабінету Міністрів України.- К., 1996

5. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23.12.93 р. // Відомості Верховної Ради

України.-1994.-№ 11.-с.296.

6. Закон України “Про міліцію” від 20.12.90р. // Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 4.-с.20; 1992.-№ 36.-с. 526; 1993.-№ 11.-с.83;

1994.-№ 26.-с. 216; 1995.-№ 15.-с. 102; 1999.-№ 4.-с. 35; 2000.-№ 1.-с. 14

7. Закон України “Про попереднє ув’язнення” від 30.06.93р. № 3352-12 // Відомості Верховної Ради України.-1993.-№ 35.-с. 360

8. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від01.12.94р. // Відомості Верховної Ради України.-1998.-№ 20.-с. 99

9. Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.91р. № 1789-12 //Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 53.-с. 793.

10. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” //Відомості Верховної Ради України.-1998.-№ 20.-с. 99.

11. Постанову Пленуму Верховного Суду РФ “Про практику судової перевірки законності і обґрунтованості арешту або продовження строку

тримання під вартою” від 27.04.93р. № 3 // Законность.- 1993.-№ 9.-с. 51-53.

12. Постанову Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникають при застосуванні суддями законодавства, яке передбачає

оскарження до суду санкції прокурора на арешт “від 30.09.94р. № 10 //Постанову Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах

(1973-1998).-К., 1998.-с. 311.

13. Постанову Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу від 26.03.99р. № 6 // Вісни

Верховного Суду України.-1999.-№ 3.

2. Навчальні посібники та монографії.

14.Гуткин И.М. Советский уголовный процесс (Учебник для средних юрид. школ)/ Под общ. ред. проф. И.Д. Перлова.-М.: Госюриздат, 1962.

15.Зинатулин З.З. Уголовно – процессуальное принуждение и его эффективность.-Казань, 1981.

16.Карьев Д.С. Савгирова Н.М. Возбуждения и разследования уголовных дел.-М.: Высшая школа, 1967.-144с.

17.Клюков Е.М. Мера процессуального принуждения.-Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1974.

18.Коврига З.Ф. Уголовно – процессуальное принуждение.-Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1975

19.Коментарий