Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто для їхнього фактичного втілення в поведінці будь-яких суб'єктів не потрібні їх дублювання і кон-кретизація іншими нормативними актами. Вони безпосередньо можуть використовува-тись усіма, а держава гарантує можливість звернення до суду за захистом конститу-ційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

З усього сказаного й випливає значення регламентації порядку введення Конститу-ції в дію. Саме з моменту набуття Консти-туцією чинності вона стає Основним Зако-ном держави й суспільства, саме з цього моменту виникають конституційні (найго-ловніші) права, свободи та обов'язки тощо.

Конституція України набуває чиннос-ті з дня її прийняття (ст. 160 Консти-туції). Це практично означає, що набуття Конституцією чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 p. Доцільно зразу ж зазна-чити, що порядок набрання чинності Кон-ституцією є дещо специфічним порівняно з введенням у дію інших законів. Так, ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не ра-ніше дня його опублікування. Конституція ж незалежної України, з огляду на над-звичайну важливість цього акта, була вве-дена в дію до її офіційного оприлюднен-ня, в порядку, що передбачений Консти-туцією України.

Зволікання з офіційним опублікуван-ням Конституції України, яке відбулося через певний час після її прийняття і на-брання чинності, було викликане необхід-ністю відпрацювання чіткої конституцій-ної мови, правопису й лексики, юридичної термінології, внесення редакційних та ін-ших технічних змін і доповнень за ціл-ковитої незмінності юридичного змісту, прийнятого 28 червня 1996 p.

Текст Конституції України був офіційно оприлюднений у відповідності з Законом України «Про прийняття Конституції Ук-раїни і введення її в дію». Його головними положеннями є: ствердження факту прий-няття Конституції України; визнання та-кою, що втратила чинність, Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 p. з наступними змінами й доповнен-нями; визнання таким, що втратив чин-ність, Конституційного Договору між Вер-ховною Радою України та Президентом Ук-раїни «Про основні засади організації та функціонування державної влади та міс-цевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України».

Стаття 161 Конституції проголо-шує, що день прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України. Це зумовлено вели-чезним історичним значенням Конституції України для українського державотворен-ня і для здійснення на цій основі укра-їнським народом права на самовизначення, забезпечення прав і свобод людини, гро-мадської злагоди й безпеки, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, пра-вової держави в Україні. Саме тому вказане конституційне положення зобов'язує дер-жаву офіційно визнавати цей день як ви-значну подію в житті українського народу і щорічно вживати відповідних заходів що-до організації святкування.

Висновок:

Чотири роки Україна живе за но-вою Конституцією, яка визначає на-шу молоду державу як суверенну, не-залежну, соціальну, правову. За цими дефініціями — велика відповідаль-ність усіх нас, громадян України, а найперше — представників і носіїв владних прерогатив, адже дотри-мання конституційних норм є показ-ник зрілості держави і народу, їх здатності не лише "скирдувати" за-кони, а жити за ними, зробити за-конність стилем державного уп-равління.

Великий Піфагор, звичайно, був пра-вий, коли закликав народи намагатися передовсім мати гарні звичаї, аніж зако-ни: звичаї є найпершими законами. Оче-видно, тут криється багато пояснень того факту, що більшість народів і держав світу мають гарні конституції, засновані на загальнолюдських цінностях, сповіду-ють ринкову економіку, а — живуть усе-таки по-різному.

Наша вистраждана Конституція, поло-ги якої стимулювали хто як міг аж до по-яви президентського указу про референ-дум щодо прийняття її, у батьки-заснов-ники до якої набивалися багато держав-них мужів, так само як зараз багато хто з них бачить в ній значні недоліки й упу-щення, визнавалася експертами з освіче-ної Європи як цілком повнокровний Ос-новний Закон, адекватний сучасним про-цесам розвитку держави, демократичного суспільства. Проте запитайте зараз у пер-шого стрічного, а чи прочитав він хоча б раз текст Конституції України, і отри-маєте здебільшого негативну відповідь. І справа не в низькому загальноосвітньому рівні, а в переконанні громадян, що зако-ни писані не для них, що легше обійти закон, ніж скористатися ним.

Доречно тут послатися на результати травневого опитування населення, прове-деного фахівцями Українського інституту соціальних досліджень та Центром "Соціальний моніторинг". На запитання, чи готові ви особисто взяти участь в акціях соціального протесту, переважна більшість респондентів заявили, що ніколи б не взя-ли участі навіть у законних мітингах і де-монстраціях (51%), законних страйках (57%), (брали в них участь відповідно 5 і 2 відсотки). Тут можна говорити і про вияви суспільної апатії, зневіри у можливість впливу низів на верхи, проте варто замис-литися і над тим, що громадяни навіть за умов постійного падіння рівня життя не вважають для себе можливим скористати-ся конституційним правом, бо не впевнені щодо його ефективності.

Так само як не впевнені і щодо ефек-тивності механізму застосування консти-туційних норм — надто щедро він змаще-ний корупційним мастилом. Прига-дується, не так давно на квітневому засіданні Координаційного комітету по