Щодо демократичності Конституції, то вона може бути зас-відчена лише шляхом практичної реалізації її норм у життє-діяльності суспільства, створення дієвої системи державних гарантій і захисту конституційних прав і свобод людини і гро-мадянина, сприяння правовому прогресу українського сус-пільства. Реалізація правових ідей, принципів і норм Консти-туції України спрямована на демократичну трансформацію суспільства, перехід його від одержавленого стану до стану вільного, відкритого громадянського суспільства, якому відпо-відатиме демократична, соціальна, правова держава. Узагаль-нюючи свого часу практику правових держав, професор права, академік Б.А. Кістяківський писав: «Правова держава — це вища форма державного побуту, яку виробило людство як реальний факт». Для правової держави охорона і захист прав людини, забезпечення її свободи і меж в суспільстві, недопущення по-рушення простору свободи, визначеного правовим законом, — це не просто її органічні політико-правові функції, це го-ловна мета, якій мають підкорятися всі її властивості, якості, характеристики. «Всесвітня історія, — стверджував Гегель, — являє собою рух розвитку принципу, змістом якого є свідомість свободи», тобто свідомість необхідності формування і розвитку вільної, незалежної, правової особистості. І сьогодні саме стан здійснення, охорони і захисту, в першу чергу, правовими засобами, прав і свобод людини є визначальним показником рівня гуманістичності, цивілізованості, культури українсько-го суспільства та держави.

Процес впровадження норм чинної Конституції вимагає саме якісного перетворення всієї системи суспільних відно-син: економічних, соціальних, політичних тощо. І, безпе-речно, мова має йти про юридичні державно-владні відноси-ни. Правова система і система органів публічної влади висту-пають певними різнопорядковими зовнішніми контурами суспільства, демократичність яких визначає передумови сус-пільного прогресу, всебічного розвитку людини.

Правові і державно-владні відносини як різновиди суспіль-них відносин взаємопов'язані між собою, проте їх не слід ототожнювати. Саме тому можна зробити попередній висно-вок, що некоректно наголошувати на необхідності розроб-лення і здійснення комплексної державно-правової реформи на тій підставі, що «Конституція України зумовила потребу реформування не лише законодавства, а й державних інсти-тутів» Опришко В.Ф. Конституція: політико-правові основи державно-правової реформи в Україні // Проблеми державно-правової реформи в Україні. – с. 13. По-перше, така реформа має різні суспільні об'єкти реформування — правові відносини і державно-владні відно-сини. І, по-друге, не можна ототожнювати законодавство з правом. Не випадково перші концепції, розроблені в Україні, не за змістом, а за формою були концепціями саме правової реформи. Сьогоднішня невизначеність щодо об'єкта рефор-мування призводить до того, що державно-правову реформу або намагаються обмежити основними функціями держави і системою місцевого самоврядування в Україні, або навіть самі терміни «державно-правова реформа» і «правова рефор-ма» вживають як синонімічні, а це вже шлях до суперечливих методологічних і теоретичних висновків Ющик О.І. Методологічні підходи до визначення сутності державно-правової реформи // Проблеми державно-правової реформи в Україні. – с. 274-281..

Демократична трансформація усіх сфер життєдіяльності українського суспільства справді потребує узгоджених зусиль всього суспільства — усіх громадян, громадських організацій, політичних партій і, передусім, ініціативної, творчої діяль-ності органів державної (публічної) влади, держави, що виз-начає необхідність її першочергового власного перетворен-ня. Тобто мається на увазі перетворення успадкованих від СРСР політичних, зокрема державно-владних відносин. Це, безперечно, передбачає якісні зміни у механізмі публічної влади, її зв'язків з суспільством, потребує здійснення «пар-ламентської, адміністративної, муніципальної, судової ре-форм, реформи інших правоохоронних органів з метою ство-рення в Україні незалежної, демократичної, правової дер-жави». Але це не дає підстави ототожнювати процеси перетворення державної влади з перетворенням правової си-стеми України, розвиток якої обумовлений не стільки раці-ональними, суб'єктивними факторами, скільки об'єктивни-ми умовами.

Особливість трансформаційних процесів в Україні, їх складність і суперечливість багато в чому викликані об'єктив-ною природною необхідністю одночасного здійснення кар-динальних перетворень як у сфері публічної (державної) вла-ди, так і у сфері економіки і права. В умовах успадкованої радянської соціально-економічної системи, де політична влада була органічно взаємопов'язана з економічною, дер-жавна власність на засоби і умови виробництва — з держав-ною владою, будь-які якісні економічні зміни, зміни у юри-дичних відносинах можливі лише за моделлю, відповідно до якої саме політичні перетворення, створення демократичних юридичних процедур мають становити необхідну передумову ринкової трансформації економіки. Це визнають і окремі західні фахівці. Таким чином, можна і треба формулювати завдання наукового розроблення, офіційного ухвалення та реалізації, з одного боку, самостійної концепції трансформації системи дер-жавної влади в Україні, а з іншого — самостійної концепції кардинальних перетворень правової системи України. Не можна не визнавати, разом з авторами Концепції розвитку законо-давства України на 1997—2005 роки, необхідність створення в Україні «нового права, яке має стати в першу чергу норма-тивним вираженням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості та людяності, засобом забезпечення прав і сво-бод людини і громадянина, основою організації та функціо-нування держави в інтересах людини і всього суспільства».

Проблеми правового прогресу українського суспільства, пе-ретворень його права, правової системи становлять пред-мет роздумів автора цієї статті.

На шляху до створення демократичної правової парадигми. Потреба у науковому підході до правових перетворень в Ук-раїні обумовлює, в свою чергу, необхідність розроблення сучасної парадигми вітчизняної юридичної науки, її пра-вознавства і державознавства. Відомо,