Сьогодні відчувається гостра потреба у концентрації та ко-ординації зусиль вітчизняних вчених і фахівців народного гос-подарства України, спрямованих на дослідження проблем, пов'язаних із реальними, багато в чому новими для нашої країни, економіко-правовими процесами. Необхідною є ком-плексна наукова розробка юристами, економістами, філосо-фами і представниками інших галузей вітчизняного суспіль-ствознавства загальнодержавної доктрини демократичних со-ціально-економічних і правових перетворень в країні, практичних рекомендацій щодо обгрунтування політики роз-витку приватного сектора економічної системи України, на-ціонального підприємництва, їх нормативно-правового за-безпечення. Теорія і практика демократичної трансформації еко-номіки України, її нормативно-правового забезпечення потребують нових методологічних підходів, нової парадигми вивчення економічних і правових проблем, досліджень про-блем взаємозв'язку держави і економіки, права, держави і законодавства тощо. В цій парадигмі політика і економіка, ри-нок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні інтереси, особа, суспільство і держава не повинні протиставлятися; необхідно шукати міру і межу їх діалектич-ної взаємодії і взаємної відповідальності. «Розумне, — писав Гегель,— є саме те, що має в собі міру і межу...».

Концептуальним ядром правової парадигми демократич-ної трансформації українського суспільства мають стати: визначення пріоритетного місця і ролі законних прав, свобод і інтересів людини у цивільно-правових і державно-владних відносинах, а також у системі наукових категорій; розумін-ня держави, з одного боку, як політичної функції права і громадянського суспільства, яке, в свою чергу, повинно здійснювати контроль за державною діяльністю, а з іншого, як суб'єкта цивільного права (якщо, звичайно, держава у про-цесі свого функціонування включається у систему ринкових відносин); підхід до закону як до політичної юридично-регу-люючої функції держави і права; усвідомлення необхідності та міри розмежування і взаємодії приватно-правових і публіч-но-правових засад регулювання суспільних відносин тощо. Звідси випливає потреба у якісно новому праворозумінні, в усвідомленні складної природи діалектичного взаємозв'язку права і закону, відповідності останнього моральним вимогам.

Важливим методологічним завданням вітчизняної юридич-ної науки має стати пошук нових пояснень сутності і ролі права в суспільстві, його причинності, відхід від традиційних для радянського правознавства спрощених концепцій причин і джерел правотворення, лінійного характеру прогресу в праві тощо. З історичної точки зору, з того факту, що твердження Гегеля нібито свідомість визначає буття було некоректним та однобічним, зовсім не випливає правота Маркса, який вважав, що, навпаки, буття визначає свідомість. У реальному житті, історії жодне з цих тверджень не є абсолютно справед-ливим. Буття і свідомість, матеріальні і духовні явища неподільні і взаємодіють одне з одним. Не випадково Ф.Енгельс наголо-шував, що "взаємодія виключає всіляке абсолютно первісне і абсолютно вторинне...". Інша річ, що, в залежності від кон-кретно-історичних умов, духовні або матеріальні, економічні і юридичні і т.п. фактори можуть відігравати чільну роль у житті суспільства, і їх черговість є цілком обумовленою. Тому відтво-рення і розвиток суспільної, зокрема правової, свідомості потребують до себе, принаймні, такої ж уваги, як відтворен-ня і розвиток суспільного буття.

Хоча все ж слід зазначити, що природно-історичний про-цес ускладнення суспільного буття, стрімке підвищення рівня технологічного розвитку суспільних відносин, різке погіршення екологічного середовища, інші глобальні про-цеси об'єктивно сприяють зростанню ролі соціального уп-равління, його державно-правових форм. Це, в свою чергу, потребує новітніх прогностичних знань, обумовлює зрос-тання значущості сукупного суспільного інтелекту, суспіль-ної правової свідомості, гуманістичного виміру права, підви-щення ролі духовних засад у житті людства. Але зазначене ніякою мірою не ставить під сумнів значущість самого буття, матеріального у механізмі взаємодії з духовним. Істина, певно, — і в цьому можна погодитися з думкою англійського дослідника Г.Дж.Бермана — полягає у тому, що для одних епох і одних регіонів світу більш вагомими в процесі їх роз-витку є економічні фактори, для інших — політичні, для третіх — релігійні, для четвертих — правові і т.д. Те ж саме відно-ситься до історії розвитку конкретної країни. Вирішальне зна-чення в цьому аспекті за всіх часів і у всіх регіонах мають спосіб і міра взаємодії матеріального і духовного, буття й свідо-мості Берман Г. Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования. – М., 1994. – с. 511. Рівень людського пізнання та достовірність знань про спосіб і міру стають однією з головних умов самозбереження людства. І в системі цих знань значну роль відіграють знання про правову природу речей, право, правову і юридичну свідомість, відносини, культуру тощо.

Ці явища супроводжують людство протягом усього його цивілізаційного шляху розвитку, вони ускладнюються паралельно з соціальним прогресом, наповнюючи в різні історичні періо-ди праворозуміння якісно новим змістом, формуючи конк-ретно-історичну правову парадигму. В цьому сенсі історичний вимір права, правового порядку в суспільстві становить, пев-ну таємничу єдність, в якій минуле і майбутнє живуть в те-перішньому і яка складає в суспільстві те невидиме ядро, з котрого черпається його життєдайна сила". Певною мірою майбутній, теперішній і минулий правовий розвиток людства, прогрес у праві мають одну долю,