Сучасну вітчизняну правову парадигму необхідно не тільки теоретично і методологічно окреслити, сформулювати, а й виробити механізм її впливу на реальні процеси законотво-рення і законозастосування, на формування такої органі-зації суспільного і державного устрою, яка б, грунтуючись на принципі балансу взаємодії і розмежування публічно-пра-вових і приватно-правових засад соціально-економічного по-рядку, сприяла б досягненню рівноваги між економічною ефективністю суспільного виробництва і соціальною спра-ведливістю розподілу його результатів — матеріальних і ду-ховних благ.

Методологічні підходи до вивчення зарубіжного досвіду економіко-правового розвитку. Теоретичні і методологічні заса-ди вітчизняної правової парадигми повинні сприяти не лише дослідженню національних особливостей розвитку правової системи, а й конструктивно критичному вивченню і прак-тичному використанню світового досвіду правового суспіль-ного прогресу, проте тільки в історично і логічно виправданій для нашого суспільства схемі розвитку суспільних відносин. Без глибокого усвідомлення процесів, що відбуваються в еко-номічному і правовому розвитку у світі, сьогодні не-можлива ефективна практика законотворення і застосуван-ня законів у різних сферах життєдіяльності українського сус-пільства, неможливо зрозуміти закономірності і перспективи власного національного економічного і правового прогресу, неможливе його наукове прогнозування. Зокрема, різномані-тний зарубіжний досвід становлення і функціонування зміша-ної економіки, її правового порядку може бути використаний вітчизняними законодавцями у процесі законотворення як моделі певних законодавчих актів або правових технологій. З цієї точки зору інтерес становить, передусім, вивчення зако-нодавства, що обслуговує розвинуту ринкову економіку країн політичної демократії, де цивільні кодекси як кодекси при-ватного права існують без особливих великих змін десятиріччя-ми (наприклад, Кодекс Наполеона існує з 1804 року, а німець-ке Цивільне Уложення — з 1871 року).

Однак важливо враховувати, що на конкретні історичні на-ціональні і зарубіжні економічні та юридичні факти, події, інституції тощо необхідно дивитися лише як на можливі ана-логи, варіанти рішень певних суспільних проблем, які вже тією чи іншою мірою колись і десь реалізовані. Правові по-няття, які застосовуються в юридичній науці та практиці, такі ж мінливі за своєю суттю і змістом, як рухливі, ди-намічні самі життєві процеси. Право завжди відбиває націо-нальні історичні традиції і суспільні умови сучасної для нього епохи. Не випадково через певні історичні інтервали, коли в суспільстві відбуваються якісні зміни в реальних матеріаль-них і духовних відносинах, в середовищі науковців повторю-ються на якісно іншому рівні дискусії щодо розуміння права. Тому, як видається, некоректно з наукової точки зору і навіть небезпечно з прагматичної "модернізувати" світову історію економічного і правового суспільного розвитку та робити висновки щодо подій далекого минулого на підставі поглядів кінця XX ст., сучасних уявлень про добро і зло, економічну ефективність і соціальну справедливість тощо. Водночас некоректно і сліпо переносити на сучасний націо-нальний грунт старий і чужий економічний і правовий досвід та знання, не визначившись з особливостями конкретно-істо-ричного стану нашого суспільства, навіть не усвідомивши його недалеке минуле — і добре, і зле. В цьому розумінні можна стверджувати, що правий був Гегель, коли писав:

"...Досвід та історія вчать, що народи та уряди ніколи нічо-му не навчилися з історії і не діяли згідно із повчаннями, які можна було б дістати з неї. В кожну епоху виникають такі особливі обставини, кожна епоха являє собою настільки індивідуальний стан, що в цю епоху необхідно і можливо приймати лише такі рішення, які випливають з саме цього стану... Бліді спогади минулого не мають ніякої сили супроти життєвості і свободи сучасності".

Не можна компенсувати відсутність в Україні реального демократичного соціально-культурного, правового середо-вища спробою вивести і застосувати правові категорії і по-няття не з власного правового досвіду, а з науково-практич-ного досвіду країн розвинутої демократії, де історичному природно-еволюційному розвитку ринкових відносин синх-ронно корелювали становлення громадянського суспільства і правової держави відповідного рівня розвитку. При цьому некоректно посилатися і на експертні оцінки західних вчених-правників, чиї знання і досвід базуються на досліджен-нях юридичних відносин і проблем далеко не адекватних суті, змісту і особливостям суспільних відносин і проблем пере-хідного періоду в Україні. Можна погодитися з тією точкою зору, «що у численних рекомендаціях західних експертів східноєвропейським реформаторам більшою чи меншою мірою присутній синдром, який можна було б охарактеризувати як ринкове мислення, яке застосовується в умовах ще не ринкової економіки».

Метод "сліпого", огульного, а іноді навіть і кон'юнктур-ного запозичення і перенесення на