національний грунт світо-вого досвіду реформування або навіть трансформування еко-номічних і юридичних відносин, зокрема відносин власності, який нині широко застосовується в Україні, нерідко стає од-ним із джерел значних непрогнозованих соціальних труд-нощів нинішнього перехідного періоду, сприяє поглиблен-ню кризових явищ у суспільстві і швидкому зубожінню аб-солютної більшості людей. Некритичне сприйняття і спроби утвердити в українському суспільстві, навіть з добрими на-мірами, західні демократичні економічні і правові ідеї за над-звичайних умов корінних і одночасних перетворень у сус-пільно-політичному і соціально-економічному житті суспіль-ства, різкого, "революційного" зламу соціальних стереотипів, відсутності реальних економіко-правових механізмів реалі-зації Цих ідей призвели сьогодні до того, що навіть ідеї не-залежності, демократії, прав і свобод людини, права при-ватної власності, свободи підприємництва тощо у свідомості багатьох людей почали безпосередньо асоціюватися із реаль-ним зниженням їх рівня життя і особистою незахищеністю. А це не тільки дискредитує саму ідею політичної незалеж-ності України, викликає, як це не прикро, реакцію відторг-нення від ідеології політичної та економічної демократії, майнової самостійності і підприємництва, а й призводить до втрати довіри народу до державної влади, без активної підтримки якої в умовах посттоталітарного суспільства де-мократичні трансформаційні процеси просто неможливі. Хаос у суспільній свідомості здатний викликати непередбачені со-ціальні деструктивні процеси, бо штовхає, свідомо або на-півсвідомо, зневірену людину праці до шляху прихильності ідеї становлення жорсткого порядку (під яким наша "сусп-ільна пам'ять" природно зберігає інформацію лише про то-талітарний політичний режим) і підтримки новоявлених по-літичних авантюристів та екстремістів.
Сучасним матеріальним і духовним реаліям України — якіс-но нову правову систему. Тенденція радикальних перетворень суспільного життя належить до констант, обумовлених самою суттю людської природи. Не випадково І.Кант образно заува-жив: «...Людський розум настільки схильний до творення, що вже багато разів він зводив вежу, а потім зносив її, щоб поба-чити, як можна було б краще закласти її фундамент».
Сучасні трансформаційні соціально-економічні і політичні процеси в українському суспільстві також можуть слугува-ти прикладом знесення певної «вежі» у формі адміністра-тивно-командної системи владарювання, господарювання, управління і права і пошуку нової соціально-правової орга-нізації суспільного буття. На жаль, сьогодні ми спостерігає-мо глибоке протиріччя між об'єктивною потребою переходу до демократичного соціально-економічного та суспільно-політичного правового устрою життя, що має грунтуватися ча засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, юридичної рівності і свободи індивідів, з одного боку, і реальною можливістю сприяння такому пе-реходу від існуючої юридичної і законодавчої систем, які Успадкували головні політико-юридичні здобутки Радянського Союзу — з іншого. В умовах, коли багато важливих завдань перехідного етапу в Україні ще не вирішені, що особливо наочно виявляється у сфері економіки, де трива-ють інституціональні зміни, зокрема процеси приватизації залишаються ще неврегульованими земельні відносини відносини приватної власності, підприємництва тощо, за-конодавство цілеспрямоване навіть не стільки на закріп-лення існуючих суспільних відносин, скільки на оператив-не (хоча й не завжди вчасне) забезпечення продекларова-них перетворень. В свою чергу, фрагментарність, несистемність таких перетворень проявляються у частій зміні одного законодавчого регулювання іншим. Саме в цьому, зокрема, полягає юридичний аспект сучасної системної суспільної кризи в Україні.
Й досі в Україні відсутня офіційно схвалена загальнодер-жавна науково обгрунтована стратегія розвитку національ-ної правової системи і системи законодавства. Тому і законо-творчий процес характеризується деякою безсистемністю. Тут залишається лише нагадати добре відоме положення В. І.Ле-ніна, яке, без сумніву, має методологічне значення, а саме:
«...хто береться за часткові питання без попереднього розв'-язання загальних, той неминуче буде на кожному кроці не-свідомо для себе «натикатися» на ці загальні питання. А на-тикатися сліпо на них у кожному частковому випадку зна-чить прирікати свою політику на найгірші хитання і безпринципність».
Саме за відсутності державної стратегії розвитку правової системи України її законодавство і нині становить швидше законодавчий масив, ніж систему, складний конгломерат нормативних актів, до того ж у більшості своїй — підзакон-них, до багатьох із яких відразу ж після прийняття вносили-ся і продовжують вноситися певні зміни та доповнення. Не-рідко чинний закон доповнюється, виправляється і навіть суттєво змінюється відомчими актами, всякого роду поста-новами та інструкціями, що видаються різними органами виконавчої влади на всіх рівнях — у тому числі на рівні уря-ду і Кабінету Міністрів. І знову, як це було за часів адмініст-ративно-командної системи управління, відомча нормо-творчість намагається підмінити закони. Але ж добре відомо, що будь-який підзаконний акт, чи то указ Президента, чи то постанова Кабінету Міністрів за відсутності законів за своєю юридичною силою і природою не здатні відповідати ступеню складності і важливості суспільних відносин, які тре-ба регулювати.
Окрім цього, багато з чинних законодавчих актів у сфері економіки виходять ще з ідеологічного гасла, що "усе в га-лузі господарства є публічно-правове, а не приватне", тоб-то мають публічно-правовий характер, ще й досі багато в чому розраховані на обслуговування потреб планово-розподільчої економіки, захист лише державних інтересів. Це стосується і норм чинного Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 році і продовжує відбивати риси, при-таманні колишній адміністративно-командній системі гос-подарювання і управління. Недосконала (внаслідок існуван-ня неповноти, пробілів, суперечностей тощо) нормативно-правова база негативно позначається на ефективності правового регулювання відповідних суспільних відносин, в цілому зумовлює нестабільність чинного законодавства. В цьому плані можна навести безліч прикладів, зокрема, при-клади законодавства про іноземні інвестиції, про підприє-мництво, податкового законодавства тощо. Безумовно, це не може не позначатися деструктивно на становленні і роз-витку національної економіки України, вітчизняного підприємництва, що, в свою чергу, гальмує формування нової правової системи України, становлення демократич-ної правової держави.
Демократичні соціально-економічні перетворення в Ук-раїні, зорієнтовані