А.Я. Дубинський, заперечуючи проти протокольної форми, вказує на її вади, зокрема: невизначений процесуальний стан особи, яка іменується правопорушником; відсутність певного правового статусу інших учасників провадження; необхідність формування обвинувачення судом; неможливість проведення таких процесуальних дій, як експертиза.

На мою думку, однією з основних вад цієї форми провадження є те, що обмежуються законні інтереси учасників процесу, а надто осіб, які потерпіли від злочину, тобто заявників (так їх називає законодавець). У ч. 4 ст. 426 КПК вказано, що "всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення". Про заявника мова не йде, йому не повідомляють навіть про те, що матеріали справи передаються до суду. Це, на мою думку, не відповідає демократичній, гуманній тенденції розвитку кримінального судочинства.

Якісно іншою є роль потерпілого за порушення справ приватного і приватно-публічного обвинувачення. Тут його позиція має вирішальне значення.

С.А. Альперт наголошує, що у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) найбільш виразно і повно знаходить свій вираз процесуальний статус потерпілого як суб'єкта обвинувачення Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти. – Харків 1995..

Як відомо, у кримінальному процесі України існує категорія кримінальних справ, які порушуються лише за скаргою потерпілого. Ця категорія справ особливо тісно пов'язана з правами та інтересами потерпілого, тому законодавець виокремив ці злочини в осібну групу і встановив особливий порядок порушення справ про ці злочини.

У юридичній літературі та практиці висловлювання "приватне", "приватпо-публічне" обвинувачення вживаються як умовні та скорочені назви справ про злочини, передбачені ст. 27 КПК України. В законодавстві ці терміни не фігурують, одначе вони стійко й надійно ввійшли в повсякденне юридичне вживання, набули поширення, а тому нема підстав від них відмовлятися Шимановський В.В. Законность и обоснованость возбуждения уголовных дел..

Згідно зі ст. 27 КПК до справ приватного обвинувачення належать справи про злочини, передбачені ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження), ч. 1 ст. 126 (побої та мордування) , а також справи про злочин, передбачений ст. 356 (самоправство) КК України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам громадян.

Суспільна небезпека таких злочинів загалом незначна, тому порушення цих кримінальних справ залежить від наявності скарги потерпілого, від його бажання притягнути правопорушника до відповідальності. Справи такі порушуються суддею і підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим. Примирення ж допускається лише доти, доки суд не піде в нарадчу кімнату для винесення вироку. Попереднє розслідування в цих справах не проводиться, крім випадків, коли це визнають за необхідне суд чи прокурор, та випадків, передбачених у ст. 111 (провадження попереднього слідства) КПК України. Тож порушення кримінальних справ цієї категорії, притягнення особи як обвинуваченої та віддання до суду здійснює суддя.

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі зі скаргою звертаються до слідчого чи в органи міліції. Вони повинні прийняти скаргу і направити її до суду. Тим часом нерідко по заявах у справах приватного обвинувачення працівники міліції відмовляють у порушенні кримінальної справи незалежно від волі потерпілого. Така практика призводить до того, що особи, винні, наприклад, у заподіянні легких тілесних ушкоджень, залишаються без покарання, бо потерпілі не подають повторних скарг і заяв.

Якщо слідчий дійде висновку, що справа про злочин, вказаний у ч. 1 ст. 27 КПК, має особливе значення чи встановлено інші обставини, які дають право прокуророві порушити справу без скарги потерпілого, то тоді всі матеріали повинні бути направлені прокуророві для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

Прокурор може у будь-який момент вступити в порушену суддею за скаргою потерпілого кримінальну справу і підтримувати в суді обвинувачення.

Справи приватно-публічного обвинувачення порушуються теж за скаргою потерпілого, але закриттю за примиренням потерпілої з обвинуваченим не підлягають. До такої категорії належать справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України (зґвалтування).

Провадження в цих справах здійснюється в загальному порядку, тобто обов'язковим є провадження попереднього слідства. Особливості стосуються лише стадії порушення кримінальної справи. Для порушення справи необхідна наявність скарги потерпілої з яскраво вираженим волевиявленням притягнути винуватого до кримінальної відповідальності.

Оскільки закон не встановлює обов'язкової письмової форми заяви, то слід визнати, що скарга буде вважатися заявленою і в тих випадках, коли потерпіла в справі про зґвалтування, наприклад, звернулася до органів міліції чи в прокуратуру з усним повідомленням про те, що трапилось, і з проханням затримати злочинця. Скарга може подаватись і законним представником потерпілої в порядку здійснення ним своїх функцій.

Прокурор, згідно з ч. З ст. 27 КПК, має право порушити кримінальну справу без скарги потерпілої. Це є гарантією захисту прав потерпілої, бо вона може знаходитись у безпорадному стані, не маючи змоги написати заяву про притягнення злочинця до кримінальної відпо-відальності.

2.2 Права потерпілого у стадії попереднього розслідування

Охорона інтересів суспільства та окремих громадян, яким заподіяно шкоду внаслідок злочину, забезпечується активною діяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури й суду, які зобов'язані в межах належної їм компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, їх покарання.

Перш ніж розглядати питання про реалізацію прав потерпілого в стадії попереднього розслідування, згадаємо, якими саме правами наділяє потерпілого законодавство України. Стаття 122 КПК, що передбачає порядок роз'яснення прав потерпілого, вказує на те, що слідчий, ви-знавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй її права, передбачені ст. 49 кодексу. А в ст. 49 КПК зазначено, що "потерпілий і