Юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях, належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність», ст-32 ЦК та іншими актами законодавства України може бути звернене стягнення. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави.

Умови і порядок попуску коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюється законодавчими актами (ст. ЗЗ ЦК). Відповідно до п-3 ст-39 Закону «Про власність» державна установа (організація) відповідає па зобов'язаннях грошовими коштами, які є в розпорядженні. При недостатності коштів відповідальність по зобов'язаннях державної установи несе власник відповідного майна (держава чи автономна республіка, адміністративно-територіальна одиниця). Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає по зобов'язаннях підприємства, що входить до її складу і є юридичною особою, це підприємство не відповідає по зобов'язаннях організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чітко розмежовується відповідальність кооперативного об'єднання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооперативної або громадської організації та її членів. Для окремих видів кооперативних організацій законом або їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів кооперативної організації по в зобов'язаннях (ст.ст.35-36 ЦК України).

Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді. Широка участь господарських організацій у майнових і немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору.

Згідно з ст.102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Сторонами у спорах, які розглядаються арбітражним судом, можуть бути підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, а також їхні. вищестоящі органи, інші державні установи та організації, які є юридичними особами, а також їхні вищестоящі органи, інші державні органи (ст.1 Арбітражного процесуального кодексу України). Оскільки в третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них можуть бути лише організації, наділені правами юридичної особи.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і повинні розглядатися в єдності, сукупності, бог лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи відносять іноді право організації мати рахунок в банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов'язок стає вже елементом цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи.

2.Правоздатність юридичної особи.

Як суб'єкт майнових і особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною право- і дієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні право- та дієздатність виникають водночас, тому в Законі (ст.26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації (ст.ст.5.6 Закону «Про підприємства»), а у випадках передбачених законодавчими актами (наприклад, ст.13 Закону “Про свободу совісті та релігійні організації»), з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

Якщо цивільна правоздатність громадян е загальною (ст. I0 ЦК України), правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч.1 ст. 26 ЦК України).

У нинішніх умовах значно розширено господарську самостійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств, господарських товариств, кооперативів як основної виробничої ланки народного господарства. Так, відповідно до статті Закону “Про підприємства” незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше .майно підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими актами України і .відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається Законом “Про підприємництво”, підприємство може займатися лише на основі спеціального дозволу (ліцензії). Зміцнення господарської самостійності підприємств і кооперативів, застосування в їхній діяльності правила «дозволено все, що не заборонено законом» не означають відходу він принципу спеціальної цивільної правоздатності юридичних осіб. Вони можуть набувати лише тих прав і нести ті обов’язки, які відповідають цілям їхньої діяльності. .Цивільні права і обов’язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод. Так, у п.1 ст.21 Закону «Про підприємства» зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями