дозволено законом" щодо останніх;—

запровадження принципів самофінансування, самоокупності щодо державних підприємств і установ;—

скорочення державного апарату, його реорганізація, децентралізація, запровадження принципу поділу влад;—

переорієнтація роботи державного апарату на проблеми реалізації прав і свобод громадян, охорону порядку та навколишнього середовища, з одночасною відмовою від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави, функції сприяння розвитку культури тощо;—

удосконалення роботи з кадрами державного апарату, підвищення професіоналізму державних службовців;—

запровадження незалежної правової експертизи при прийнятті законопроектів і рішень;—

розробка і втілення демократичних процедур розв'язання конфліктів між організаціями державного механізму;—

підвищення ролі судових органів, забезпечення їх незалежності.

5. Поняття і структура державного апарату

Апарат держави — цс система всіх державних органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних функцій у межах своєї компетенції. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати деяким загальним рисам і принципам, зокрема:—

організація практичного здійснення принципу народовладдя;—

суверенність державної влади;—

неухильне додержання принципу законності;—

орієнтація всієї діяльності на інтереси, людини, особистості, охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму;—

забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй, етнічних груп, захист злагоди і консенсусу у суспільстві (принцип соціальної справедливості);—

організація здійснення державної влади згідно з принципом поділу влад, тобто її диференціювання на законодавчу, виконавчу, судову гілки влади;—

систематичне залучення до виконання державних функцій різноманітних громадських об'єднань, співпрацювання з ними;—

забезпечення пріоритету у механізмі реалізації влади методів переконання та виховання.

Державний апарат є системою державних органів. Орган держави — це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців, який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись за допомогою встановлених законами засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взятого окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватись про те, щоб по відношенню до державних органів чітко визначались сфера їх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та

ІЗІДПОБІДаЛиНІ Лапічи дерЖЗВНОі О сІІІсірсЛу.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції; мають державно-владні повноваження; діють у встановленому порядку; взаємопов'язані відношеннями субординації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій, слід вважати:—

формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;—

виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;—

наявність у кожного державного органу юридичне закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з- іншими державними органами і організаціями;—

надання державним органам повноважень державно-владного характеру. Наявність державно-владного,характеру є найбільш важливою

ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів та організацій.

Практичне відображення державно-владні повноваження знаходять у виданні державними органами від імені держави юридичне обов'язкових нормативних і індивідуальних актів; у здійсненні державними органами нагляду за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, а в необхідних випадках — державного примусу. До складу кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, безпосередньо виконують покладені на них керівні повноваження, крім того, спеціалісти й інші особи, що забезпечують технічні умови щодо їх виконання.

Як складові частини одного і того самого державного апарату органи держави різняться між собою за місцем у системі державного апарату, за змістом діяльності, способом створення, часом функціонування, складом, масштабом (територією) діяльності й іншими критеріями. Так, за місцем у сисіемі державного апарату органи держави можна класифікувати на: первинні, тобто такі, що створюються шляхом прямого волевиявлення всього (або певної частини) населення, і похідні — ті, що створюються первинними, походять від них і їм підзвітні. За характером і змістом діяльності поділяються на:

а) органи законодавчої влади;

б) органи виконавчої влади;

в) органи судової влади;

г) контрольно-наглядові органи.

За способами створення на:

а) виборні;

б) призначувані;

в) ті, що успадковуються.

За часом функціонування:

а) постійні;

б) тимчасові.

За територією, на яку поширюються їх повноваження, на:

а) загальні (центральні);

б) місцеві (локальні). За

складом: на одноособові і колегіальні.

З питанням організації та діяльності державного апарату тісно

пов'язана теорія поділу влад. Вона належить до тих тютїтш> правових доктрин, що мають складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш. Монтеск'є (1689—1755), який виробив схему, згідно з якою влада в державі повинна бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Пріл цьому кожна з влад ко відношенню до інших самостійна \ незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом держави. Пізніше Ж.-Ж. Руссо запропонував розглядати ці три влади як особливі явища єдиної найвищої влади всього народу.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влад одержала у Конституції США 1787 р., у якій від імені всього американського народу були розподілені повноваження органів держави — конгресу, президента і підзвітних йому міністерств, судів.