Наприклад, С. почув вночі, що хтось ходить по горищі його будинку. Він зарядив рушницю, вийшов на подвір’я і крикнув: “Хто там?”. Невідомий зіскочив з горища і сховався за рогом будинку, а потім кинувся на С. Останній вистрелив і вбив. Вбитим виявився Ф., неодноразово судимий за крадіжки, зброї при ньому не було. Аналізуючи ситуацію, треба зазначити, що якщо і уявити, що Ф. кинувся на С., щоб налякати на його чи щоб уникнути затримання, то і в цьому випадку С. не передбачав і за обставинами справи не повинен був передбачати що насправді не відбудеться нападу, небезпечного для його життя. А отже, він не може нести відповідальність за скоєний акт уявного захисту, оскільки з його боку – це сумлінна помилка, викликана поведінкою потерпілого.

Якщо ж особа завдає шкоди за таких обставин, коли вона повинна і могла усвідомлювати фактичну відсутність нападу, але не проявила обачності, то відповідальність настає як за необережний злочин залежно від насталих наслідків.

Розглянемо умови правомірності необхідної оборони, які належать до захисту.

А) Захист може бути здійснений шляхом завдання шкоди нападаючому, а не третім особам. З цього випливає, що захист при необхідній обороні має активний характер. Це активна протидія пов’язана із завданням шкоди посягаючому. Завдання шкоди може бути у різних формах: знищення або пошкодження майна, позбавлення волі, життя, заподіяння ушкоджень, ударів.

Б) Захист допускається при посяганні на інтереси держави, суспільства, особисті речі особи, яка обороняється, або інших осіб. Громадянин має право обороняти будь-який інтерес, який захищається законом, без будь-яких обмежень. Закон визнає право необхідної оборони не тільки за особою, на яку безпосередньо напали, а й за іншою, яка є очевидцем нападу. При цьому треба пам’ятати що коли йдеться про захист інтересів інших осіб, то згоди потерпілих на захист не потрібно.

У коментарі до Кримінального кодексу наводиться такий приклад: Ш. і Г. намагались втекти від нападавших на них двох хуліганів. Але останні догнали Г., звалили його на землю і почали бити його ногами. Захищаючи Г., Ш. вдарив ножем одного з хуліганів, завдавши йому тілесного ушкодження. Ш. був засуджений народним судом за цей злочин. Верховний суд України скасував вирок, виправдав Ш., зазначивши, що Ш. завдав шкоди здоров’ю хулігана в стані необхідної оборони.

В) Третя дуже важлива умова, яка характеризує захист, полягає в тому, що він не повинен перевищувати межі необхідної оборони. Заподіяна шкода визначається необхідною, а значить правомірною, якщо вона відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

ІV. ПЕРЕВИЩЕННЯ МЕЖІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

1. Захист завжди повинен бути розумним. Він ніколи не повинен перетворюватись у помсту, розправу над нападаючим. Не можна малоцінні майнові інтереси захищати шляхом завдання серйозної шкоди. Наприклад, не буде необхідної оборони у вбивстві особи, яка намагається зірвати яблуко. Ці дії розцінюються як вбивство.

2. Захист від небезпечного посягання шляхом завдання шкоди нападаючому лише тоді визначається необхідною обороною і виключає кримінальну відповідальність, коли при його здійсненні не перевищена межа необхідної оборони.

Так, не буде перевищення межі необхідної оборони, якщо справді неможливо було захищатися іншим, більш м’яким засобом, у тих випадках, коли громадянин, рятуючи своє життя, завдає смерть нападаючому, коли жінка, рятуючись від злочинця, який намагався її зґвалтувати, завдає йому смерть.

Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які виникають з конкретних обставин справи. При цьому враховуються як об’єктивні, так і суб’єктивні моменти. Закон не вимагає, зокрема, щоб захист здійснювався такими ж знаряддями, як і посягання. В ст.36 КК України перелічені випадки, коли застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від наслідків, не виходить за межі необхідної оборони і тим самим не є злочином. До цих випадків належить, зокрема, той, коли особа, яка захищалася не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання викликаного суспільно-небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Застосування вогнепальної зброї і спеціальних засобів для працівників міліції регламентовано Законом України “Про міліцію” від 20.12.90 р.

3. У ст. 36 КК України вказується , що перевищення межі необхідної оборони - це завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених законом.

Перевищення межі допустимої оборони має місце тоді, коли особа перебувала в стані необхідної оборони, але, відбиваючи суспільно небезпечний напад, завдає нападаючому шкоди, яка не була в даних умовах необхідною. Такі дії розцінюються як суспільно небезпечні і тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Але, згідно з чинним кримінальним законодавством, перевищення межі необхідної оборони розцінюється як пом’якшуюча відповідальність обставина (ст. 66 КК). І це зрозуміло, оскільки той, хто обороняється, намагається передусім захистити інтереси свої, держави, суспільства або певних громадян.

Наприклад** “Право України” 1993, №2, ст. 60, громадянин М. зустрів на вулиці О. і попросив у нього припалити. О. відповів, що у нього цигарок немає, і пішов далі. М. його наздогнав, схопив за плече, розвернув і двічі вдарив головою в обличчя, розбивши його до крові. Боячись за своє життя, О. вихопив ніж, вдарив ним нападника і побіг додому. М. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Президія Херсонського обласного суду встановила, що О.