7. У законі йдеться й про те, що при затриманні треба брати до уваги і обстановку затримання. Це важливо в тих ситуаціях, коли особа скоїла злочин, який не становить великої суспільної небезпеки, але при затриманні чинить опір, нападає на того, хто її затримує. В таких випадках вже бути йтися про необхідність захисту, за правилами якого і повинна визначатися допустима шкода.

8. на розмір шкоди, яка завдається злочинцю при затриманні, крім характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, впливає характер опору злочинця. Безумовно, що чим він активніший, агресивніший тим більше насильство повинно бути застосоване. Треба враховувати співвідношення сил при затриманні.

Недотримання зазначених умов при затриманні розцінюється як перевищення заходів по 0затриманню і тягне за собою кримінальну відповідальність.

9. У виняткових випадках на підставі закону про необхідну оборону і затримання злочинця працівники міліції мають право застосувати зброю. Тому ми зупинимося на цьому питанні детальніше.

Закон України про міліцію, схвалений 20 грудня 1990 року, встановив підстави для застосування вогнепальної зброї. Так, у ст. 36 вказується, що працівники міліції, як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:

А) для захисту громадян від нападу, який погрожує їхньому життю і здоров’ю, а також звільнення заручників;

Б) для відбиття групового чи збройного нападу на працівника міліції або членів його сім’ї чи іншого нападу, якщо їхньому життю або здоров’ю загрожує небезпека;

В) для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення громадських і державних підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у випадку захоплення;

Г) для затримання особи, яку застали при вчинені тяжкого злочину і яка намагається втекти;

Д) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівників міліції;

Е) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю або здоров’ю громадян чи працівника міліції.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги чи виклику на допомогу, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян чи працівника міліції.

У випадках незаконного застосування зброї працівники міліції несуть відповідальність, в тому числі кримінальну, при наявності для цього підстав. Тому працівники органів внутрішніх справ повинні чітко знати підстави та порядок застосування зброї і неодмінно керуватись ним у практичній діяльності.

VII. КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ

1. До обставин, які виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, належить крайня необхідність. Поняття її викладено у ст. 39 КК України: “Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини, або іншим громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода”.

2. крайня необхідність означає такий стан особи, за якого вона тільки з допомогою якоїсь за зовнішнім характером злочинної дії може відвернути явну загрозу інтересам, котрі охороняються законом. Таким чином, випадки крайньої необхідності є зіткненням двох інтересів, які охороняються законом, збереження одного може бути досягнуте лише шляхом порушення іншого.

Ці випадки досить поширені.

Наприклад:

водій, щоб уникнути наїзду на пішохода, направляє автомашину, у якої відмовили гальма, на стінку будівлі, при цьому пошкоджує машину і будівлю;

щоб врятувати корабель, під час аварії, капітан викидає чистину вантажу в море;

щоб перешкодити вогню перекинутись на приміщення, де зберігаються боєприпаси, караульні зруйнували побутову будівлю.

Дії водія, капітана, караульних формально, з зовнішнього боку, містять у собі ознаки злочину. Але ніхто з цих осіб не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, оскільки вони їх допустили з метою усунення небезпеки, яка загрожувала більш цінним інтересам. Всі ці особи перебували в стані крайньої необхідності.

VIII. УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ

1. Умови правомірності крайньої необхідності стосуються як заморожуючої небезпеки, так і захисту від неї.

2. Умови правомірності крайньої необхідності, які характерні для загрожуючої небезпеки:

А) Джерело небезпеки, яке викликає стан крайньої необхідності, може бути найрізноманітніше: це різні сили та явища природи (повінь, землетрус, пожежа, дія низьких температур, тощо), дії людини, рухи машин, механізмів, напад тварин, інші обставини, які становлять небезпеку життю і здоров’ю людей або загрожують державним, суспільним інтересам. Так, при пожежі в населеному пункті виникла необхідність зруйнувати чийсь будинок, щоб будинок не перекинувся на інші будинки. В цьому прикладі та в наведених раніше знищення державного чи особистого майна розцінюється як правомірні дії. Таким були визнані дії двох молодих людей, яких завірюха застала в полі, і вони, не маючи змоги дістатися до населеного пункту, щоб зігрітися (врятувати життя), спалили частину соломи, що належала колгоспові.

Стан крайньої необхідності може виникнути внаслідок тяжкої хвороби людини, яка вимагає негайної доставки в лікарню. Так от, самовільне оволодіння транспортним засобом в цих цілях буде розцінюватись як правомірне.

Крайня необхідність має місце і у випадку колізії обов’язків, коли особа виконує